Господарство Фаласія

Історіями повниться місто. Тож моя цілком могла безслідно розчинитися краплею в тому морі. Та все ж розповім її вам, бо в ній є зернятко корисності, яке може стати комусь у нагоді.

Звати мене Юрко. І не треба одразу намагатися римувати моє ім'я, бо то буде неправдою, а я запрошую вас на відверту розповідь. Тож домовились?! От і добре. Забирайте дітей від екранів і почнемо.

Я вже дорослий та все, ще парубок. І моя проблема, про яку я тут розповідатиму, може здатися комусь дрібницею або навіть навпаки, супер силою. Та насправді то вада - не мати змоги кінчити. То як незавершена справа, як дійти майже до верхівки гори, але за 10 метрів повернути назад, так там і не побувавши. А ще ця клята палка о двох кінцях - збудитися мені так само важко та все ж можливіше.

Звертався і до лікарів, і до знахарок, і до Бога та краще не стає. Чи то пак не встає і не вибухає наприкінці статевого акту.

А нещодавно дізнався про Господарство Фаласія - місцевий дім розпусти. Там чого тільки не бачили і може практики виявляться кращими за теоретиків.

Іду спочатку освітленими широкими вулицями, потім темними провулками і наприкінці пірнаю в непримітне подвір'я...

...

...Ні, розповідь не закінчена, то просто я закляк і стою дивлюся ошелешений на споруду попереду. Вона схожа на оголену жінку, що лежить на спині, привітно розвівши свої ноги, і запрошує мене, так, саме мене, увійти в неї і не один раз. Спочатку повільно й повертітися у середині, потім так само повільно вийти і стрімко на повну увійти.

Від цих думок я відчув збудження і ще більш впевнений, що прийшов куди мені потрібно, увійшов тілом, а не подумки.

- Вітаю, чарівний незнайомець, - зустріла мене жіночка в літах. Зовсім не збуджуючи на вигляд, але така, що розслабляє і огортає затишком з довірою. Головна - кумекнув я. - Я донька засновника цього місця. Чим ми можемо бути корисними?

Та це ж легендарна Фаласієвна! Авторитет якої навіть примирив найбільших поборників цноти з існуванням "цього місця" Одразу відчутно чому так.

- Я прийшов подолати свою нездатність яскраво закінчити кожну свою подорож дорогою розпусти і звільнити від кайданів свою ерекцію, щоб вільно вставала у весь зріст коли є на те потреба. Фаласієвна тільки кивнула і натиснула одну з кнопок виклику на своєму пульті. Сподіваюсь не

охорону викликала, криво всміхнувся я своїм думкам. На що отримав заспокійливу посмішку хазяйки, мовляв такої взагалі немає і охорона твоєму лиху хлопче не зарадить.

У кімнаті з'явилося полум'я - руде дівчисько ледве старше мого віку. Вона зиркнула на мене, привітно всміхнулася і підійшла до хазяйки, яка прошепотіла їй щось на вухо.

- Зви мене Юля і ходімо!

- Добре, Юля! - радо погодився я.

Опинившись у кімнаті вона обійняла мене і гаряче прошепотіла на вухо:

- Ми зробимо з тебе Гагаріна. Короткий політ між зірок, де може до тебе взагалі ще ніхто не був. Але, мій космонавте, це тривалий шлях підготовки.

- Я згоден і від твоїх шепотних обіймів в мене вже почав боєць прокидатися. Добрий знак.

- Ми йому допоможемо набути твердих намірів, - всміхнулася Юля, скидаючи бретельку з плечика.

Вона стягнула з мене усю одежу і підвела до столу, на якому лежав пласт теплого й м'якого парафіну. Ловкими рухами цей пласт перемістився на мою пахову зону, а пеніс приємно нагорнули з усіх боків теплим парафіном руки скульптора, не інакше. Бо це була не просто нагорнутість, а

ілюстрація мети - високий вулкан, що вивергається.

За декілька хвилин тієї творчості, я вже був готовий увійти без стуку до вогких дверей, а Юля як раз і сама змокла від свого творіння. Тож без зволікань вона сама звільнила мій пеніс, замкнутий у мистецьку пастку, несподівано лизнула його й штовхнула мене спиною на ліжко, а сама всілася зверху.

О, це було чудово і багато поз я тоді пізнав уперше, та все одно не міг кінчити. Юля вже почала висихати всередині і рухи ставали все неприємнішими і подразливівшими, а в очах моїх почав оселятися звичний смуток, який не став непомічений рудою бешкетницею.

- Чи не десант часом думають висадити, ваше превосходительство?.. - раптом вигукнула вона...

...

... - Сукааааа, - не стримавши сліз розреготався я. - Це поки ще не те, але найяскравіше з завершень, що в мене були.

- В мене теж, - зізналася вона. - Шлях розпочато, і може те недалекоглядно, та ти заходь частіше.

Дівчина зашарілася і вибігла з кімнати, а я ще довго пролежав у ліжко осмислюючи нещодавні події.

©Юрко Лярвадерта 30.04.2024