Реквієм

Цікаво знати, що за реквієм залишу.

Побачить світ мій Магнум Опус, або ні?

У танці з долею, як по мотиву Ніцше,

Зустріну взимку біполярний сенс буття на чужині.

Останній звук, останній подих вітру.

Скрипка вже грає з піаніно в такт,

Історії таємні, що почую влітку.

Дадуть надію на свій власний тессеракт.

Повільний звук, який лоскоче слух.

Приємний більше від солодкої брехні.

Цей витончений аромат прибув,

Щоб залишити шрами й навесні.

Життя є дивним циклом. А вони - всі вічні.

Можливо, восени, як фенікс, відроджусь.

Щоб видавати реквієми при житті ще,

І дарувати сенс, усьому чим живу.