Босорка. У пошуках справжнього дому

Він проводив пальцями по гладкій холодній стіні, але здавалося, що досі відчуває нерівну поверхню побілених стін дитячого будинку. Пройшло понад десять років, а він досі не відчував себе у цьому світі. Здавалося, що всюди чатує небезпека. Сон не йшов. Засинаючи, він наче досі чув гул дітей із сиротинця та крики вихователів. Або йому снилися нічні жахіття. Навіть зручне ліжко не було комфортним. Хлопець лежав на спині та дивився у стелю. Ремонт у його таунхаусі був завершений, але у цих стінах він не відчував себе вдома. Вийшовши на мансарду, він відчинив вікно. Була глибока осіння ніч, проте було тепло. Чутно спів цвіркунів та шелест листя. Де-не-де у вікнах ще горіло світло. Він закурив. Одну, другу, третю. Заплющив на мить очі, згадуючи рідні обличчя. З роками пам’ять стирала риси жінки, котра залишила його понад двадцять років назад, але обіцяла, що повернеться. Хлопець розумів, що ніхто не збирався повертатися, але не полишав надії знайти батьків.

Він пам’ятав той день. Її руку, що тримала його і підводила до дитячого будинку. Чи плакала вона тоді? Він не пам’ятав. Крізь своє життя він ніс лише відчуття зради, самотності та болю. Більшої зради він ніколи не відчував. Він вже взагалі майже нічого не відчував. Бо більше нікому не розкривав свого серця.

Життя у дитячому будинку було сповнене труднощів. Діти знущалися з нього, тому що він був вразливим, а потім почав нарощувати панцир. Він бився. Постійно. Жорстоко. Поки усі не почали боятися його. Ні вихователі, ні будь-які працівники, не могли втримати хлопця. Він бився майже до останнього дня в дитячому будинку. Одного разу ледь не вбив хлопчинку. Тоді він вирішив, що пора залишити це місце і більше ніколи не повертатися.

Він почав шукати роботу. Проте через свій бунтівний характер його постійно звільняли. Знадобилося чимало часу, щоб прийняти той факт, що не усі люди бажали йому зла. Коли він нарешті вгамувався, знайшов кілька підробітків. Тоді багато працював та вчився. Ризикнув вкласти перші заощадження у криптовалюту, що через кілька років дало свої плоди. Опанував програмування і закріпився в непоганій компанії. Він почав усе вчасно, тоді коли інші сумнівалися – він діяв. Але чи став щасливим? За останні п’ять років він об’їздив чимало країн: Франція, Англія, Арабські емірати, навіть побув за океаном в США. Зрозумів, що любить відпочинок у горах. Тому не раз подорожував з наметом та важким рюкзаком. У нього було декілька непоганих знайомих, іноді зустрічався після роботи з колегами, навіть мав кілька романів. Проте довго ні з ким не складалося. Сьогодні у нього високооплачувана робота, власний будинок, рахунок у банку (відкладав на пенсію), але у серці досі була діра. Робота з психотерапевтом допомогла на певний час, але не забрала нав’язливої ідеї знайти батьків. Він шукав їх з того часу, як тільки вирвався з дитячого будинку, але лише коли з’явилися гроші, зміг під'єднати спеціальних людей. Однак результатів, які його б влаштували, не було.

Він закурив четверту. Кинув пачку сигарет на журнальний столик. За кілька годин світанок. Знову не виспиться.

Зранку задзвонив телефон:

— Хей, брате, змінилися дедлайни, клієнт хоче бачити сайт вже завтра, — промовив колега, — встигнеш?

Владлен важко видихнув. Провів рукою по обличчю, гляну на годинник: 8.20.

— Добре, Сашко, постараюсь.

— Супер, щасти.

Дзвінок обірвався. Хлопець ще якийсь час лежав, вдивляючись у стелю. Роботі він приділяв багато часу, бо лише це рятувало він постійних думок про батьків та їхні пошуки. Проте зараз вони були про каву та ситний сніданок. Контрастний душ допоміг трохи збадьоритися. Він швидко зібрався і відправився до найближчого кафе де часто снідав. Його там вже запам’ятали.

— Доброго ранку. Вам як завжди? — запитав офіціант.

— Так, і каву чим міцніше.

Офіціант провів його до столика на відкритій терасі та відправився на кухню. Владлен зайшов у пошту, перевірив останні повідомлення в робочому чаті, зробив кілька дзвінків. За цей час повернувся офіціант з яєшнею та беконом, кількома шматочками хліба і міцною кавою. Він любив коли усе приносять разом. Закінчивши зі сніданком, він вирішив пройтися містом. У дні, коли його мучило безсоння він полюбляв ранкові прогулянки, дивитися як відчиняються магазини, як люди поспішають на роботу, хтось ще встигає випити кави. Місто оживало після важкої ночі. Принаймні, у нього вона була важка.

Його погляд впав на стовп, на якому висіло старе оголошення, що вже майже втратило фарбу, але він зміг прочитати: «карпатська босорка допоможе з будь-яким питанням». Нижче вказана адреса. Хлопець подумав, що це якась дурня, проте чомусь якусь мить вдивлявся в текст. Раніше він не чув про це село. Задав адресу в гугл-мапс та виявилось, що машиною туди їхати менш як дві години. Але коли він знов глянув на оголошення, там вже писало зовсім інше: «Куплю волосся. Дорого». Владлен кліпнув кілька разів, але нічого не змінилося. Можливо, через брак сну він вже бачить галюцинації. Його бажання знайти родину спонукало його шукати різні методи і не дивно, якщо він раніше випадково потрапляв на сайти ворожок, екстрасенсів та інших шарлатанів. Хмикнувши, він пішов далі.