До Забуття

Як же хочеться померти,

Розчинитись в небутті.

Вени ножиком подерти

І блукати в Забутті.

Наковтатися пігулок,

Різнобарвних тих отрут.

Та узріти вид фігурок

Всіх своїх отих спокут.

От би мати пістолета,

Щоб скінчити все у мить.

Щоби куля, мов комета

Пронизала, ніби голку нить.

Або ж залізти у обійми

Рятувальної петлі.

Прикріпитися до стелі,

Щоб умились всі слізьми.

Ех… Облитися б бензином

Й спалахнути мов сірник.

Або все ж краще керосином

І стрибнути в той сінник.

А може кинутися з даху

Та розгледіть вид міський?

Жаль, що скорчуся від жаху

Взрівши спуск отой різкий.

Як же хочеться померти

Розчинитись в небутті.

Дочекаюсь своєй смерти

Й прогуляюсь в Забутті.