Ти мене не забувай!

Ти вже пішов…

Пішов назавжди.

Не чую кроки я твої.

І не повторюю, як мантру,

Ім’я солодке уві сні.

Ми різні,

Ніби сонце й місяць,

Як чорне й біле,

Як вогонь і лід.

І щастя наше вже ніколи

Не озирнеться нам услід.

Ми втратили його,

Нема надії,

Не доганяй його тепер.

Лиш кров у скронях запульсує,

Коли згадаю я тебе.

Отак пішов ти…

Не сказавши:

«Кохана, мила, прощавай!»

Тільки далеко пролунало:

«Моя – навіки!

Ти мене не забувай!»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.