Дівчина з міста, якого немає

Холодна вода стікала по обличчю, змішуючись з густим пилом у брудні потічки. Ітан розплющив очі — над ним схилилася дівчинка з великими карими очима, що здавалися занадто великими для її юного обличчя. Волосся її, колись світле, тепер мало той же сіро-піщаний відтінок, що й усе в цьому світі. Худорляві руки тремтіли, але в погляді читалася залізна рішучість дорослої людини, що дивно контрастувала з її дитячим обличчям.

Голова розколювалася, ніби хтось вбивав цвяхи молотком прямо в скроні. Ітан відчув металевий присмак крові в роті, а повітря навколо було густе від запаху якихось мастил, пилу та чогось кислого, що різало ніздрі. Крізь давно розбиті вікна заправки сочилося тьмяне світло, висвітлюючи хаос із заваленої стіни, стелажів та розкиданого мотлоху.

— Нарешті, — прошепотіла вона, відсуваючись назад. — Діду, він прокинувся.

З темряви заправки вийшов старий у потертій армійській куртці, обвішаний дивними блискучими прикрасами — CD-дисками, USB-флешками, обгорілими материнськими платами. Його очі горіли лихоманковим блиском.

— Агов, новачку! — він присів навпочіпки біля Ітана. — Ти справді не NPC. Я перевірив твій код під час відключки. Цікаво, цікаво...

— Що... хто ви? — Ітан спробував сісти, відчуваючи, як голова розколюється від болю.

— Шаман 99-го патчу, — старий посміхнувся, демонструючи пожовклі зуби.

— А це Піксі, моя учениця. Ми тебе витягли з-під завалу.

Піксі кинула погляд на руїни зовнішньої стіни заправки, що завалилася під час шторму, на покручені залишки стелажів, притрушені сірим пилом. Самі ж вони укрилися в невеличкій, покритій облізлою зеленою фарбою та суцільно запилюженій кімнатці, що колись могла слугувати кухнею.

— Буря майже все знесла. Стіна впала на тебе. Тобі пощастило. Живий. – лаконічно відмітила дівчинка.

Ітан роззирнувся. Заправка перетворилася на напівзруйноване сховище. Крізь діри в даху просочувалося тьмяне світло, висвітлюючи картину руйнування — половина стіни обвалилася, металеві балки звисали під небезпечними кутами, а підлогу вкривало все товстим шаром цегляного пилу та уламків скла та фанери. У дальньому кутку, дивом не зачеплений завалом, стояв його мотоцикл. Ітан підвівся, дістав свій рюкзак з-під шматка бетону і почав струшувати з нього бруд — дивно, але ні байк, ні рюкзак майже не постраждали.

— Слухай, хлопче, — Шаман підійшов ближче, обдаючи Ітана флером озону та чогось кислого. — Ти не з цієї локації. Я це відчув одразу. Твоя аура... занадто чиста для цього серверу.

— Про що ви взагалі? — голова Ітана почала боліти ще більше від сморіду та дивних слів старого.

— Діду, не лякай його, — Піксі торкнулася плеча старого. — Він не розуміє твоїх... правил.

Шаман засміявся і дістав з кишені маленький прозорий циліндр з помаранчевою рідиною.

— Тоді пояснимо простіше. Бачиш оцю штуку? — він потряс циліндром. — Це концентрат. Витяжка з грибів, що ростуть біля розломів. Один ковток — і ти бачиш справжню структуру світу. А ще торговці, що возять ці препарати, іноді привозять і зовсім дивні речі, — старий кивнув на телефон, що стирчав з кишені Ітана. — Такі, як оця твоя цяцька. Вони знають, звідки беруться ці артефакти. Тут є... скажімо, глюк у матриці. Портал. А ти, друже, шукаєш шлях додому, чи не так?

Серце Ітана забилося швидше. iPhone. Караван. Як цей божевільний може знати?

— Звідки ви...

— Я бачу коди, хлопче. Твої данні корумповані, але основний файл... — Шаман покрутив пальцем біля скроні. — Він каже мені, що ти колись запустив щось дуже важливе. Щось, що все змінило. Тому ти тут.

Піксі різко підвелася, прислухаючись.

— Діду, щось наближається.

Далекий рев моторів проривався крізь завивання вітру. Потім — автоматні черги.

— Чорт, — Шаман схопив свій рюкзак. — Вони знайшли нас. Піксі, збирай речі!

— Хто знайшов? — Ітан стрибаючи через завали побіг до свого мотоцикла.

— Культисти з гір. Вони полюють на артефакти. А ти, друже, справжній артефакт. Тільки живий.

Бум! Недалекий вибух струсонув стіни заправки. Крізь розбиті вікна зблиснули оранжеві спалахи.

— Біжим! — закричала Піксі.

Шаман штовхнув Ітана з його мотоциклом до заднього виходу.

— Слухай мене уважно! Є місце на схід, стара лабораторія на околицях Сан-Франу. Там торговці беруть артефакти. І там ти зможеш отримати відповіді. Але спочатку... — він сунув циліндр з помаранчевою рідиною в руки Ітана. — Вип’єш це, коли побачиш синє світло порталу. Тільки тоді зрозумієш, хто ти насправді і зможеш змінити сервер. А тепер тікаємо! Давай! Рухайся!

Двері, через які Ітан потрапив на заправку, від вибуху вилетіли з петель. У вогняному вирі з'явилися постаті в чорному.

— Сідайте! — він завів двигун одним рухом.

Піксі стрибнула ззаду, Шаман теж влаштувався з рюкзаком.

— На схід! — закричав старий. — Там твоя основна місія, хлопче!

Мотоцикл рвонув вперед, залишаючи за собою стовп пилу та полум'я заправки, що горіла як факел у вечірній пустці. Вони поїхали через пустелю, залишаючи за спиною полум'я та крики. Ітан стискав циліндр, відчуваючи, як рідина всередині світиться слабким помаранчевим сяйвом.

За ними через пил та дим виднілися фари переслідувачів.