Босорка (Загублена душа)

Як на небі зійшов місяць в хаті босорки погасли всі вогні, крім одного. Якби хто заглянув у вікно, то побачив би стару жінку, яка спить, а на її грудях дрімає кіт. Але якби той хтось мав зір, то зауважив би силует молодухи, що піднявся над тілом і гайнув у комин.

Вона прилетіла до сплячого Дмитра й стала чекати. Тої ночі у селі Нові Мухомори лаяли всі собаки, а ті які не лаяли, то вили. Багато людей пробудилося і вийшли на двір та не хлопець. Його притисла до ліжка темна тінь і не відпускала зі сну. Душа босорки застала темну зненацька. Якби хто міг чути, то б зачув, як та скиглила, а далі зашипіла чорна мара, а від хлопця не відійшла. Захищала. Кинулася шматувати босорку та сил не мала. І ще до того як сонце зійшло, з вереском і криком забралася геть. В селі стало тихо. Проспівали півні, зійшло сонце, а в Старих Мухоморах прокинулася баба Євдокія й з легким серцем пішла поратись на господарці.