Босорка (Загублена душа)

— Мокро, зимно, а я маю тягти свої старі кості до другого села, бо їм упиря поховати треба. Інтернету начитаються і з розуму сходять.

Баба йшла повільно, спираючись на палицю. З неба й справді лило нещадно, землю розмивало і стара жінка виглядала самотньою темною фігурою між смерек. За нею спостерігали з-за дерев, але вона на то не зважала, хто посміє зазіхнути на босорку, хіба шаленець.

Коли вона добралася до місця на краю села Нові Мухомори, то на ній сухої нитки не було. Але ніхто не запропонував зігрітися, бо та купка поважних людей, що вершили правосуддя хотіли розійтися по домах чимскоріше і забути важку справу.

Босорка потішилась з їхніх згорблених фігур, що так і тулилися один до одного.

— Боже помагай, а що яма така мілка, ще вилізе до біди, — крикнула вона так, що сполохала птаху в лісі, й розбурхала поважне панство. А сама усміхнулась під кривий ніс і підійшла ближче до ватри, що шкварчала й тріскотіла, але не давала дощу себе перемогти. Пара слів, одна скіпка, що палає і вже босорка суха і задоволена йде оглядати яму.

До неї підскочив голова села й по змовницьки заговорив, добре, що дощ надстав, а то б і не розчула його слів:

— Видите, кажуть, з неба ллє, як упир вмирає. Я вам писав, що він упир, а він упир і є.

— А хіба він сьогодні вмер?

— Та нє, хто його знає коли. В лісі деревом привалило, вже комашня очі виїсти вспіла, як його пастухи знайшли. Поліцаї всьо перевірили й нам віддали. Сім'ї не має. Але то справи не міняє. Недобрий був чоловік: мав шість дочок і всіх поховав. А першою свою жінку. Потім десь поїхав. Чого було повертатися? Як вернувся, то худоба злягла, не в одного, а в трьох. Лісничим влаштувався, але всі знали, що він там робить в старій хижі.

Босорка притримала подальші домисли чоловіка, вхопивши його за руку. Пам'ятала, як теперішній голова і покійний колись змагалися за посаду. Ніколи не розуміла того прагнення до керівництва. Хоч село й невелике, а завше знайдеться робота. А тепер відпочинок в горах все популярніший. Вже ведуть розмови про об'єднання Нових і Старих Мухоморів. А як ще побудують відпочинкову базу, а тоді яку ГЕС, то тихого місця не залишиться. Сплюнула собі під ноги й спам'яталась де стоїть. Згадала давню історію сім'ї покійного по своєму:

— Пам'ятаю, було таке. Але дівчата мерли від болячок і то від різних. Як друга згасла, то я сама прийшла помогти, бо страшна біда. Хотіла йому щось порадити, а старша донька закрила переді мною двері, а тоді ще й пса спустила. Казали, що відьма їм не порадниця. Видите, як то є. Тоді не порадниця, а тепер мушу його відправити в засвіти.

Босорка легко підняла важку кришку трунва, щоб глянути на небіжчика і так же швидко пустила. Перше, бо забула, що за нею спостерігають і не час показувати нелюдську силу, а друге, бо там було пусто і лиш землі насипано. І може б вона й повеселилась з того, якби селяни не знайшли біля хати лісника повно останків тварин і одноголосно не признали старого бідаку упирем.

— Чи ж ви все зробили, як я радила? — спитала ґречно, щоб нікого не сполохати.

Староста відзвітував, знявши капелюха:

— Зв'язали, ногами там де мала лежати голова — поклали. Тільки кола в груди не забили, бо ніхто на таке звірство не згодився. Все ж не чужий…

Але упирем прозвати не побоялись. Або хтось пожартував, або хоч раз на людину не дарма наговорювали. Босорка хтіла ту справу зам'яти тут і зараз, аби більше рейваху не робили, а тоді розібратись спокійно і по-людськи. То вона взяла довгі цвяхи і забила кришку на глухо, раз і ще раз.

— Ще пів метра вглиб копайте і тоді точно не вибереться, — гукнула, а сама пішла роздивлятись чи хто не підсміюється.

Дехто бурчав під ніс, інший жалівся на спину, але двоє таки стрибнули в ту жижу і скоро грудки болота полетіли вверх.

Вже і місяць вийшов і розпогодилося, старій аж легше стало, бо вона все вдивлялась в просвіти між дерев чи не появиться яке старе чудище. Аж тут по спині потягло холодком і важка тиша накрила ліс.

Групка посвячених в цю справу роззяв вибудувались вервечкою і пішли до босорки:

— Поможіть! — прошептали одні, а інші просто лишали аркуші, навіть не чекаючи чи візьме і йшли домів мовчки, ніби нічого й не було.

Босорка впізнала декотрих, онде Бойчиха, що приходила бородавки палити, а отам Лесьо Мудрий, що єдиним порядним магазином в Мухоморах завідує, він ще доньку яйцем викатувати приводив, а виявилося, що то сусідський пес її настрашив. І ні один не привітався, жадного доброго слова не повів.

Так Босорка й стояла, проводжаючи поглядом людей, що ввімкнули ліхтарі, хто на телефонах, а хто порядні, як для поліцаїв і спускались вниз до села. На дворі знову потепліло, хоч і ватру погасили. І темрява стала затишною, а не липла до тіла, як смола.

— Недобре щось ся туткай коїть. Чи не розгнівили вони кого своїм судом над людиною?

Вона дочекалась, як сховалось світло останнього ліхтаря, роздяглася, замотала у вузлик речі, а всередину заховала ті папери. Не було їй сил дивитися на них тут і зараз. Добре змастила пахучим відваром кожну складку на тілі, тупнула ногою та й гайнула між дерев додому. Бо хоч була вже стара та не дурна, щоб вночі під гору дертися по мокрій дорозі.