Надіюся, вона усе сказала мені

Коли мене запитають: Чому?

Чому та що вона зробила, аби її так пам'ятати?

Чи вчила вона тебе тому всьому?

Чи слід її забувати?

Я знаю, у житі стаються дива,

Інколи погані, інколи то просто слова.

Інколи, наперекір стає домовина.

Відповім: аби її любити не треба вагома причина.

Аби бачити сонце у її віршах не треба мати слуху,

Аби відчувати вібрації, її душу,

Я маю поминути такого поета,

я це знаю, я мушу.

Без неї вірші б не були такими дзвінкими,

Без її слова не було б тонкого натхнення,

Без неї вечори не були б святими.

Я певен, вона заслуговує на спасення.

Без її слова життя б стало як дешевий годинник,

Без її думки слова б так і лишилися необдуманими, дитячими

І я б надалі не осягнув всього важливого,

Немов той самий, одинокий вітрильник.

Я не скажу що таке втрата,

Можу сказати, що всім буде кінцева розплата

І на мене вона теж прийде потому,

Вона прийде по всіх, хто взагалі не причому.

Небо наді мною буде тепле та мовчазне.

Надіюся, вона усе сказала мені.

Лети, Амаро, лети.

Не заважатиму тобі з землі.

Вірш присвячується покійній Амарі (у інших колах знайомій як Нелл), моїй, найважливішій людині у долі поета.