Новорічний триптих

– Стій!

Чорні ратиці мелькали по білому снігу, та спинятися втікач не збирався. Кость вихопив пістоля. Гримнув постріл, однак стрілена на бігу куля продзижчала повз ногу. Кость лайнувся й пришвидшився.

Сипав сніг, сягав середини литки, тож бігти ставало дедалі важче. Тільки втікачеві здавалося байдуже, мчав з чималим лантухом за плечима, ніби по твердій землі й без вантажу.

Кость ніяк не міг наздогнати, хоча серед козацтва не дарма заслужив прізвисько Прудкий.

Звуки села стихли позаду, глупа ніч осідлала землю.

Ліс починався за дві версти од села. Втікач заскочив проміж дерев. Крізь засніжене лапате гілляччя ледь пробивався блиск місяця, та так, що козак почав втрачати крадія з виду.

«Чортяка прудконогий»! – лайнувся Кость, вихляючи проміж деревами.

Раптом ліворуч хруснула гілка, праворуч рипнув сніг. Втікач спинився і озирнувся. Крива посмішка прорізала чорний шорсткий писок, зі свинячим п’ятаком і ріжками на макітрі.

– Брасай аружиє, Костя, – долинуло зліва.

Кость скривився, але пістоль випустив. «Однаково, перезарядити не встигну», – подумав. Дослухався. Обабіч двоє, позаду ще двійко, переминаються з ноги на ногу. І напівсонний ліс. Шурхотіли у снігу миші, шугонув сич, десь заєць гриз кору, м’яко ступали вовчі лапи…

– Чорт привів до чортів, – сплюнув Кость.

– Заткнісь! – відрізав той самий голос і додав чорту: – Точна он? Нє пахож что-то.

– Точно! Ти просто характерників не бачив, Ємельяне. До речі, про оплату…

– Циц! Пракляньот еще! Расчітаємся апасля.

Кость розреготався, аж сльози з очей. Сам же потягнувся до вовчої свідомості. Покликав.

– Чєго ржеш? Смерть пришла, вималівай пащаду!

– Сильно треба. Чуєш, москалику, ти з Мацкви?

– А?

– Гакаєш багато! – козак вдарив шапкою у землю.

Зметнулася снігова хмара, вкутала. Гримнув постріл. Кость кулю відвернув, вихопив шаблю, вдарив. Праворуч захрипіли, позаду загарчали вовки, заголосили вороги.

– Дякую, – гукнув Кость, крутнувся, рубонув у ліво. Дзенькнула сталь. Він помчав до чорта, який досі ошелешено стояв на місці. Вдарив крижем у п’ятак. Чорт зойкнув і беркицьнувся. Завовтузився. Кость копнув під ребра, схилився, витягнув з-під чорта лантух. Притиснув штих до горлянки.

– Ще раз побачу – начувайся! Згадаю і пастку, і майже зірване свято. Второпав?

Чорт дрібно закивав.

– Чудово.

Кость звалив ношу на спину і рушив додому. Зіщулився, зиркнувши на червоний сніг та сліди лап.

– Дякую, сіромахи, – прошепотів тихо.

Ліс відгукнувся вовчим виттям.

Лантух пахнув порохом. Кость всміхнувся і рушив. Вже скоро, а який же Новий рік без гарматного залпу?