Знову

Все закінчилося часом,

Навіть не дозволило почати.

І відплило воно все брасом,

Щоб дивовижу історію сховати.

Знову в думках вилітаєш

Мрією, а можливо й кулею.

Мої ти сни не полишаєш,

Здається, снігом облипаєш.

Кожен світ - вічно-довгий.

Кожна іскра - у всесвіті палає.

Кожен дим - в повітрі помирає.

Кожне кохання - плавно зникає.

А залежність теж може бути.

А в пустелі просто є верблюди.

А в голові нерозумні хромосоми.

А щастя вічно питає: хто ми?

Талоном, вже не купиш хліба.

Талантом, не проживеш життя.

Також позначене моє буття,

Таємними нотами всіх октав.

Ярмарка, романтичного мотлоху.

Якір, невидимого дотику.

Ядра, невідомого наркотику.

Ягоди, шаленого сорому.

Це незвично і холодно.

Дивне все - як біле золото.

Звичайне - як велике колесо.

Щодня в гущавинах так бродимо.

Знову жахливе бажання,

А в мені тихе зітхання.

Та до пекла це кохання,

Лиш до тебе моє звертання.

Написано: січень 2024 року.