Щоб зрозуміти смерть – пізнай життя

За три дні я прокинувся посеред ночі від того, що хтось тарабанив у двері.

- Пане некроманте! – жалібно сказала Яшвин. – Прошу, відчиніть! Кувану недобре!

В голові одразу пронеслася купа думок: від невдалої спроби небіжчика вбити свою наречену до того, що закляття несподівано перестало діяти і тіло враз стало таким, яким мало б бути. Все ж, порушене правило не могло так просто минутися. Я перелякано підхопився з ліжка, накинув штани з сорочкою та, тримаючи в руці каганець, відчинив. Але замість занепокоєної дівчини, у кімнату увірвалось троє ельфів у формі. Не встиг я й рота роззявити, як каганець полетів на підлогу, а мене схопили під руки двоє гвардійців.

- Це він? – запитав чоловік у дорогезних латах.

- Так, це саме той некромант, який викрав тіло мого коханого з могили й оживив його, - впевнено відповіла Яшвин, яка ввійшла до кімнати. Її голос звучав настільки холодно, що спиною мимоволі пробіглися сироти*.

- Що?! Та ти ж сама…!

- Іменем шести королів, - перебив мене гвардієць й надів наручники на зап’ястя. - Тебе заарештовано, плюгавий некроманте.

Світ перед очима поплив, в голові запаморочилось, а всередині все стиснулося до розмірів малесенької піщинки. Це вже не ті слабкі підозри, що були минулого разу, тепер вони точно знають, за ким прийшли. За служителем темряви, а не дивакуватим шукачем котів. Я намагався щось пояснити, кричав, що не винен, що не викрадав тіла, що я не некромант, але ніхто навіть не намагався слухати. Останнє, що я встиг розрізнити – це обурене, злісне обличчя Яшвин. А потім мене виволокли в коридор.

Лише надворі, коли ми пройшли кілька вулиць й холодна земля почала пекти босі ноги, голову повільно заполонило усвідомлення того, що сталося. І того, що ще чекає далі. Я підняв очі на гвардійця, який йшов попереду. Його спина здавалася широкою… Ні. Величезною, сильною та владною. Один з ельфів, що вели мене під руки, невдоволено фиркнув.

- Навіть не сподівайся втекти, - сказав він. – Повз кладовище ми не проходитимемо, твої підгнивші друзі тут не допоможуть.

- Вони мені й не потрібні.

Я схопив ельфа за руку та витягнув з нього частину життєвої сили. Чоловік знепритомнів і повалився долілиць.

- Ах ти ж! – інший гвардієць витягнув з-за поясу меча. Той, що йшов попереду, враз озирнувся й замахнувся на мене сокирою.

Я зміг ухилитися від неї, але довге лезо полоснуло живіт. Біль стрілою пронісся тілом. Я впав на коліна, приклав руку до рани й наситив її магією, наскільки міг. А далі все заполонила пітьма.

*Сироти на шкірі – це невеликі пухирці на шкірі, які виникають під впливом холоду чи сильних почуттів.