Лабораторія

— ПІДЙОМ!!!

Сильніший лязкіт заліза по залізу підсилюється луною пустих коридорів. Стукіт черевиків супроводжує кожен крок охоронців. Легка метушня долинає з інших камер. Увімкнене яскраве світло нищівно б'є по заплющених очах.

Все це не надто приємно впливає на недосипаний мозок молодої ельфійки. Не розплющуючи очей вона починає штовхатися носом в простір між подушкою і шиєю свого сокармерніка, на плечі якого до того мирно спала.

Бажання ще поспати було сильніше за правило підчинятися охороні (зараз в ній були тільки брижі зневаги).

Але в противагу цього бажання стукіт черевиків не зупинявся, луна від інших відкриття камер також не припинялася, окремі накази що віддавалися іншим(Õàéòîáàéòî)піддослідним і далі бриніли по коридору та найближчим часом не планували щезати. І на свій власний сум вона прокинулася.

Витягла свою голову зі сховку озирнулася на незмінну, зелену прямокутну кімнату, на незмінні зелені грати, за якими на неї вже невдоволено спостерігали сусіди із-за інших таких ж зелених грат, із зеленого коридору та незмінні прості двері, що вели до туалету (також зелені)

Для ельфійки, з її етнічною любові до природи, було б дуже дивно ненавидіти зелений колір, але вона незадоволено знаходила, що була доволі близькою до цього.

З таким же незадоволенням яке поступово переходило в сум очі зупинилися на "календарі" записаному поряд із гратами.

Ну, як записаний. Тильною стороною ложки вишкрябений на стіні. Друге диво дозволене в цьому місці.

"Сьогоднішнє" число зовсім не радувало.

Збоку від неї почалось ворушіння. Біле волосся (єдине нагадування ельвійці про незаймані засніжені верхівки гір) світилося в білому світі ламп. Червоні очі визирнули з під повік та неохайного чубчика митявостями пізніше.

Хлопець, здається посередині свого пубертату, тільки прокидався, знайшов її. М'яко усміхнувся, та почав виводити символи на її передпліччі.

'Добрий ранок, Рю'

Рю на це усміхнулася і відповідь також почала виводити символи, до найзручнішої зони що була у неї під руками. То були груди.

'Добрий ранок, Белл'

'Вже гонять на сніданок?'

'Ні. Здається будять тих хто на рані процедури'

'Ааааааааа... Погано. Я їсти хочу'

'Я теж' з подивом для себе зрозуміла Рю

Початковий ранковий галас трохи стих. Белл також швидко озирнувся на добре знайому камеру. (Рю не пропустила сумний вираз обличчя при погляді на календарне число). Не помітивши змін (як не дивно) подивився на ельфійку згори вниз, після чого сумний погляд став злегка питливим.

'Плануєш з мене злізати?'

Погляд Рю став грайливим, а усміхнулася хитрою.

'Ні)' і почала зручніше влаштовуватися на їхній койці наполовину лежачи на Белле.

Сам Белл трохи поправив свою руку, перемістивши її на спину ельфійці, аби продовжити спілкування, і жартівливо зазначив:

'Я хочу почитати'

Перше диво яке якимось чином стало доступним в їхній камері — добротна бібліотека героїчного епосу. Усі книжки лежали стопками по пів метра в висоту (деякі вище) під календарем.

Рю підозрює що це справа рук їхнього бога Зевса. А ось яким чином вона не впевнена. Коли вона сюди потрапила перша башта книг вже була.

'Це обов'язково?' намалювала Рю на грудях Белла. Той трохи подумав і намалював на спині.

'Ні' і також влаштувався зручніше.

Лязкіт дверей що відчинялися та зачинялися закінчився. Залишилася тільки луна кроків, та незадоволеного бурмотіння з інших камер. Розмереність цих звуків почали її знову присипляти. Можливо Рю навіть вдасця трохи покимарити?

Якщо сусіди напроти не надумають займатися сексом то цілком.

І тим не менш трохи забутися від цього світу їй завадив палець на спині, що став вимальовуватт символи.

'Ти щось пам'ятаєш з учора?'

Вона пам'ятає... Купу крові на тілі, голод, теплий душ і втомлений мозок ніби вона не спала більше двох діб підряд і ще трошки.

І на жаль і диво не те як все до такого стану дійшло.

'Поза звичайного? Ні'

'Я теж'

Ранній ранок. Той ранок коли всіх будять аби взяти частину(Õàéòîáàéòî)піддослідних на ранкові експерименти, досліди або процедури. Загалом це в добрій годині від того коли їх масово пускають на сніданок (якщо її спогади про те скільки часу є годиною не надто хибні)

Іноді не дуже щастить і вони (або один з них) є частиною тих піддослідних (ніколи не вгадаєш).

Частіше за все їх ось так залишають в камері.

Іноді щастить і їх піднімають одразу на сніданок. Рю обожнює такі дні.

В цьому місці варто радіти всім дрібничкам.

І додатковий час на сон входить в її особистий список таких дрібничок.

******************************************************************************************************************

Якщо ви запитаєте чому інші піддослідні не надто люблять їх, що можна помітити по їхнім сусідам, то головною причиною стане особливе ставлення до них від охорони.

От як зараз.

Поки всіх інших гонять не надто мирними методами до кафетерію одним натовпом, їх виводять останніми. Тіла взагалі не торкаються, можна зупинятися та щось розглядати (не те щоб в пустих коридорах було що), а самі кроки взагалі можуть бути прогуляного стилю.

Не те щоб пустий живіт цього дозволяв.

Тому вони зупиняються тільки якщо щось цікаве в інших камерах. Або якщо боліло тіло після тренувань.

Це пів біди. Точніше це взагалі не біда, а подарунок долі на який вони абсолютно не жаліються, але це деталі.

Абсолютно гірким було розташування столів в самому кафетерії.

Їхній стіл стояв окремо від усіх інших. І на ньому була найкраща їжа.

Дякую що хоча б ще не на подіумі.

Тому гнівні погляди були частим явищем.

Тому як і зазвичай Рю та Белл повністю ігноруючи оточення пройшли до свого столу та сіли їсти в повній самотності один одного за хлипкий дерев’яний стіл з такими ж хлипкими дерев’яними стільцями, що, здається, трималися на молитвах (такі були усюди).

Зелена велика прямокутна кімната з високою стелею та білим освітленням ламп. Стіни відбивали стукання дерев’яного посуду з такими ж дерев’яними столовими приборами. Страви в них зникали одна за одною.

Сьогодні їхній сніданок складається зі: смажена яєшня (здається їх було 5 штук в порції на кожного), салат зі свіжих овочей (редиска, ранні огірки з величезною кількістю найрізноманітнішої зелені, та заправлені олією з невідомими Рю приправами), свіжоспечений хліб (дуже багато хлібу) і дивний кисло-солодкий соус.

Дует сів поруч та почав їсти у відносній тиші.

Час йшов, прибори стукали, тарілки пустіли.

Притулившись один до одного пара переплела ноги під столом. Так було затишніше.

— Вибачте, — звернувся один з охорони — вам запізнилися дати ще одну страву. Виникли проблеми з логістикою.

Ще однією стравою були напівприготовлені шматочки свинини та склянки з чимось червоним.

Поставивши їх їм на стіл охоронець одразу пішов геть.

Зазвичай Рю з’їдала такі страви першими, щоб потім перебити смак чимось більш приємним. Цілком можливо що Катріна це помітила та вирішала над ними пожартувати.

(Õàé òîá³ ãðåöü)

Зараз же цілком природно но на їхніх тарілках нема тієї кількості їжи щоб перебити смак. У Рю була ложка салату, а в Белла пів ложки яйця та пів ложки салату.

'Ну…' — почав показувати рукою Белл.

'Це краще ніж…' — хотіла була закінчити «фразу» ельфійка як

— Що це за фігня!!! — Тарілка з гуркотом покотилася підлогою, стілець був відкинутий назад до наступного ряду. У запавший тиші голосно чути розгніване дихання чоловіка. — Якого ***** до цих двох таке особливе ставлення!? — Рю між речами зазначила що на сніданок іншим сьогодні була вівсянка з яблуками. Воно солодке? Вона б таке хотіла. Але заздрити тут погана ідея.

Белл скривився на, можливо за солодку для нього страву, та за один раз проковтнув м’ясо. Ельфійка наслідування його прикладу вкусивши свій шматок. Вона планувала з’їсти його в два укуси.

Чим швидше вони з цим закінчать, тим краще.

— ВИ ЧУЄТЕ ЩО Я ВАМ СКАЗАВ! — не заспокоївшись своїм першим спалахом гніву, чоловік продовжив кричати на все горло. Дивним для них обох було те що останній почав йти до їхнього столу.

Але підійти впритиск він не зміг. Важка аура розлилася простором кафетерію заморожуючи на місцях всіх хто вважав себе живим і хотів продовжити себе таким вважати. На самого чолов’ягу дивилася одна пара злих блакитних очей та друга пара попереджувальних-вбивчих червоних очей.

Жоден з цих двох не дозволить ображати іншого в своїй присутності.

Чоловік почав пітніти.

Чому охорона досі не втрутилася? Бойова поведінка заохочувалась. Вони були суперниками у виживанні. Рю пам’ятає часи коли прийоми їжі були найважчою частиною дня. Всі боролися з усіма за всю їжу що знаходилася в просторі. Коли вони були молодими це було пеклом. Коли вони стали по старше та с відносною легкістю перемагали решту під час цих боїв хоча б їх почали залишати у спокої. З часом бійки вщухлі самі собою. Всім стало зрозуміло що це контрпродуктивно. Кафетерій став мирною зоною. Зараз нікого з ветеранів не лишилося.

Ну, окрім, звісно, їх.

А порядок та правила зберігалися, здається, по інерції.

Рю набридло приковувати новачка поглядом. Вона продовжила їсти. Зберігаючи свій роздратований стан. Белл прослідував її прикладу.

Але той чоловік схоже хотів сьогодні померти.

— Ні, та все ж таки чому...

Не було зрозуміло чи дав Белл закінчити тому своє запитання чи ні. Сформовавши кістяну стрілу в своєму передпліччі Белл вистрелив нею, як із лука, направивши постріл прямо в горло новачку. За самою стрілою рухалася хрящоподібна субстанція яку Белл перетворив в кістку акурат на шкірі жертви. Вниз потекли цятки крові.

Все це відбулося за секунди. Чоловік навіть не встиг моргнути.

Один зайвий рух і він може стати м’ясом для шампура. І ця фраза не є жартом.

Більш красномовної дії котра б описувала слово «заціпся» годі було і придумати.

Але цей йолоп знову почав відкривати рот.

Він таки точно хотів сьогодні смерті.

Рю перетворила ту кров на шиї в щось схоже на наконечник списа основу поклавши на ключиці і кінчик під саме підборіддя змусивши того закинувши голову назад.

Весь цей час решта спостерігала за виставою в тиші.

Нарешті в чоловіку прокинувся голос розуму і той пішов до свого столу підібравши на шляху свою тарілку з залишками каші. Явно засмученим.

Белл та Рю, з кислими обличчями, скасували свої здібності та невесело випили свої стакани. В цей момент всім стало зрозуміло що там була кров.

Що тут твориться?

Вони були дияволами. Нечистю, бісами, монстрами – обирайте найулюбленіший. Зробленими такими штучно одним(áîæåâ³ëüíèì)богом.

І вони вдвох були найвдалішими експериментом з усіх.

Тому до них і було особливе ставлення.

******************************************************************************************************************

— Ти, на вихід — грубо зазначив охоронець відкриваючи вкрай шумні грати приблизно через годину після сніданку.

Рю покірно послухалась.

(ß íå õî÷ó! Áóäü ëàñêà! ßê âèáðàòèñÿ? Äîïîìîæ³òü. ϳäêàæ³òü. ²ÄÏÓÑÒÈ!!!)

Белл з підтримуючою усмішкою помахав услід на вдачу. Рю повернула цю підтримку ніжно усміхнувшись.

І її повели. Повз камери де люди займалися своїми справами. По сходам що тягнулися вниз і вгору. До крилу із сірими стінами, де знаходилися необхідні вироби генія вчених.

Ельфійка була впевнена у своїй здатності прийти в це місце із зав'язаними очима.

Загалом це крило уявляло собою 5 поверхів, по одному довгому коридору на кожен, із приблизно тридцатью кабінетами на один коридор. Не те щоби їм давали можливість вільно гуляти по комплексу, але з роки постійного вдосконалення їхніх тіл була потреба у вдосконалені самої лабораторії. А це значить, що апаратура, персонал, операційні і все подібне до них періодично змінювало своє розташування. І Белл з Рю мали маленьке уявлення про план цього місця.

Проводячи її повз одні двері, другі треті інші… Охорона зупиняються навпроти одних двері ні кольором, ні текстурою не відмінних від інших.

П’ять послідовних стуків утопають в слабо освітленому коридорі поєднуючись до тихого шуму кроків, розмов та шерхотінням папер від людей у білих халатах, що займалися своїми справами.

До речі, кабінет в який її привели вони з Беллом прозвали “голковим”.

— Увійдіть — пролунала слабка відповідь.

Рю без усяких вказівок самостійно зайшла в кабінет.

— Ми заберемо її за розкладом. — Пробухтів охоронець.

— Чудово

Лікар, аспірант, інтерн(òèñîææ³òüßêñê), або як там він себе, вони його, називають (вони з Беллом конкретно так заплутались і вже не намагалися зрозуміти цю систему імен), мав високий зріст, густу чорну кучеряву бороду та коротко підстрижене пряме волосся на голові.

— Сідай, — промовив вчений голосом, що завжди був монотонним, не дивлячись показуючи на стілець-крісло у стіни.

Рю сіла. Навпроти неї дерев’яна шафа з безліччю пробірок та маленьких баночок з рідинами. Справа, власне, стояло декілька письмових столів із безліччю папок та паперами в них і навколо. Десь були малюнки змій.

Сам вчений активно набирав одну з ридин у ємність з трубкою знизу. Трубка закінчувалася голкою. І загалом на робочому столі також стояв портфель із безліччю цих ємностей та голок.

Власне причина чому вони дали цьому кабінету таку назву.

Закінчивши те що він робив, вчений підійшов до неї разом з цією ємністю і трубкою.

— Поклади сюди левицю будь ласка. Та засучи рукав.

“Сюди” це була якась підкладка на підлікітнику поряд із котрим стояв ослінчик. Збоку від нього ще була залізна тонка палиця на малих колесах.

— Як себе почуваєшся? Нічого не болить? — Почав розпитувати її вчений налаштовуючи ємність на палиці. Цей бородач був приємним. Як мінімум просто тому що був уважним. На відміну від деяких…

Рю після того як засучила рукав показала на це запитання великий палець. Після сніданку їй стало вельми добре.

— А як настрій?

Рю показала рукою: “Ок”

— Ти завжди будеш відповідати жестами?

Рю кивнула

— Чому?

Рю не визначено покрутила рукою у повітрі.

— Ну добре — ємність була закріплена. Сам бородач сів на ослінчик і ще трохи повозився з голкою на кінці трубки. — Я зараз буду тебе торкатися. Готова?

Те що він зробив це запитанням у кінцевому випадку погоди не робило. Вне залежності від того готова вона до цього чи ні процедура буде виконана. Тож ельфійка тільки важко зітхнула і відвернула голову. Їй так банально було легше це пережити.

Вона відчула вату на своїй шкірі на згибі ліктя. Ліва рука вченого взяла її передпліччя просто для зручності. Через мітті Рю відчула як голка майже безболісно водиться в її тіло. Заскрипівши усе це якоюсь ліпкою стрічкою він щось зробив із маленькою випуклістю на трубці став вельми пильно за нею спостерігати.

Рю звернула увагу на своє тіло. Вона не відчувала нічого дивного.

Секунда за секундою, хвилина за хвилиною, і напруга в кабінеті спала.

— Посиди так. — Абсолютна непотрібна фраза в цьому контексті. Бородач встав та відійшов до свого столу.

Потяглися довгі хвилини пустого очікування.

Вчений декілька разів намагався вивести її на розмову, але безрезультатно. Рю його показово ігнорувала і навіть не показало жодного жесту.

Натомість вона активно намагалася пригадати всі куплети ельфійської пісні “Коло”. Яка в собі мiстить дванадцать окремих пісень присвячених кожному місяцю року та описує основні річні обряди для кожного.

Короче кажучи: Рю зараз пригадувала та наспівувала найдовшу народну ельфійську пісню.

Що для неї набагато цікавіше ніж розмова з цим занудою.

******************************************************************************************************************

Охоронці прийшли за розкладом.

Вона просто сиділа на кріслі і далі проспівуючи подумки пісню вже давно вільна від цієї приблуди з голкою.

— Ти як? Нормально себе почуваєшся?

Рю ствердно кивнула. Бородач любить промовляти вельми подібні один до одного запитання.

— Можете виводити.

Вона встала і пішла до охоронців які не заходили в кабінет далі порогу. Їй дозволили вийти з кабінету, обступили, зачинили двері не озвучуючи вченому жодного прощання повели коридорами в зворотному напрямку.

Назустріч ним до кабінету вже вели іншого підслідного.

Геть із крила із сірими стінами, по сходах що тягнулися вгору і вниз. До камер, де вони проживали.

Рю дали зайти в камеру. Стоячи просто посеред простору вона чекала на закриття решітки. По завершенню грохоту охоронець стукаючи підборами о підлогу пішов по наступних наказах.

Вона була одна. Її повернули в камеру першою.

Белл, мабуть, зараз на інших процедурах.

Ельфійка підійшла до кутка з книгами. Поперебирала декілька. Взяла народні ельфійські казки та легенди. Підійшла до койки. Сіла. Зібралася на неї з ногами, та накинувши на плечі простирадло влаштувалася зручніше у стіни.

Того дивного, для ельфа з села вдалечині від будь яких інших сіл, освітлення що будівельники вмонтували у стелю чудово вистачало для читання. Відносно крупний шрифт складався з пишно розписаних символів абетки. Ілюстрації тут і там доповнювали старі історії що автор записав зі слів старців.

Так сторінка за сторінкою по добре знайомому, і добре любимому, тексту пройшли поруч із складно відслідкованому часу.

На повернення грохоту від решітки Рю коротко підвела очі, відриваючись від легенди про те як одне плем'я ельфів, через самовпевненість, погубило своє священне дерево. То повертали Белла.

Хлопець зайшов. За цим одразу знову стінами пройшовся стандартний знайомий набір звуків.

Не гаючи більше часу, парубок підійшов до кушетки. Заліз на неї поряд з Рю, та поклавши голову на її плече почав читати.

Так мандрівників далекими часами стало двоє.

******************************************************************************************************************

Знову стуки грат, знову крики, знову кроки.

Знову гнівні погляди від проходящих повз “сусідів”.

Звичайний початок будь якого прийому їжі.

Рю хотіла вже загортати книгу та класти її в стопку до всіх інших… Але Белл обережно вихопив книгу з рук, перетягнув собі на коліна, і продовжив читати далі. Ельфійка придивилася до його виразу. Очі широко розплющені. Зіниці швидко пригають зі строки на строку в бажанні прочитати ще. Вуста стиснулися в одну напружену лінію, а з них непрошено виглядав привід дикої усмішки.

Рю просто насолоджувалась видом. Сьогодні, коли Белл був на пів голови вищій за неї та з красно розвиненою м’язами… Часом стає важко пригадати як цей парубок колись був маленьким незграбним хлопчиком.

Але таке щастя не може тривати вічно. Їм справді треба йти їсти.

— Як мило — промовив з боку грат солодко кусливим голосом.

Настрій Белла миттєво впав. Розслаблена посада змінилася на гостру, ніби готовою до бою.

Жінка, середнього зросту, коротко підстриженим світлим волоссям. Чорні одежі з безліччю ременями та зброєю щільно ховали фігуру тіла, так що не можна було зрозуміти. Вираз очей нагадував типову стерву.

— Їсти, дияволи — сказала та і почала відкривати камеру.

Белл мляво, та не цікаво зліз з ліжку, поклав книгу на одну з башт. Та поплентався до виходу. Рю вийшла першою керуючись бажанням виділити її собою від парубка.

Як же вони її(èñîææ³òüß)

До кафетерію дійшли в тиші. Жоден не намагався зав’язати розмови ні словами ні жестами. В самій кімнаті вже від шуму гамірнів голосів, биттю приборів об тарілки та друг друга, та запаху їжі трійця розслабилася.

Жінка одразу відійшла від них почавши підпирати стіну біля входу. Дует не затримуючись прослідував до своїх місць… Де обидва розчарувалися. Було чотири шматка сирого м’яса, як на сніданок, сира риба, стакан крови і лише одна невелика тарілка для кожного з нормальним салатом з морської капусти і трохи запеченої ріпи.

Було очевидним що вони будуть їсти останнім. Хоч обидва і прохолодно ставилися до морської капусти, зараз вони раділи тому факту що вона була.

Почали тихенько їсти.

Тим часом у стіни один із молодих охоронців звернувся до жінки

— Вибачте, пані командор. Можна запитання?

На це командор невиразно хмикнула.

Не зрозумівши що саме це означало молодяк ризикнув.

— Чому ці двоє піддослідних такі сильні на відміну від усіх інших?

— Бо вижили. — просто відповіла жіка — Інші такого успіху не досягли.

Охоронець закусив губу.

— А що? Думав доєднатися до експерименту?

— Ні — поспішно, але спокійно відповів хлопець — я не з цих. Просто стало цікаво. В комплексі таких піддослідних безліч і ще безліч була до цього… Але тільки ці двоє, здається, справді наближені до ідеалу плану нашого Лорда. Чому так?

Жінка визнала його запитання мовчанням на обдумування його слів.

— Пощастило, мабуть. — Просто відповіла та. А потім більш ущипливим голосом додала: — А ще вони двоє ідіотів які кохають життя та один одного.

— Кохають? — не зрозумів хлопець — Вони займаються сексом? Мені говорили що вони ще ті сексуальні абстененти [1].

— Уявлення не маю чому вони досі неблазні. Морда в хлопця, що треба, сам по собі дуже ввічливий. Дурні ельфи. Але ти їх бачиш?! Сидять стегно до стегна поряд один з одним, ще і ноги під столом переплели! Ще б годували один одного і мило щебетали. А в ідеалі вже дали потомство для цього проекту. Чортові голубки!

Вся ця тирада була тихою і дуже злісною. Міазми повітрям не стали поширюватися, але голки безсилого роздратування охоронець зміг відчути на всій своїй шкірі

— Так… Можливо вони просто не бачать іншого в сексуальному ключі?

— Все вони чудово бачать! – роздратовано прошипіла та – Ще і ревнують.

— Справді? – весело відізвався охоронець. Це не могло прозвучати для нього інакше окрім як весело бо йому було вельми складно уявити собі ревнивих дияволів. Злих так, на сніданку чудово бачив. Але ревнивих? І щоб б зробила ельфійка? Мило ділася на те що на неї не звертають увагу?

— Хочеш продемонструю? — змовницьки спитала командор.

— Так! — із захватом тихо відповів охоронець.

Жінка йому посміхнулася та пішла до столу “голубків”.

Белл і Рю на той момент вже з’їли все м’ясо. Рю пила кров, а Белл старанно уминав рибу. Командор підійшла впритул до хлопця і притиснулась стегнами, та і взагалі усім тілом до його спини.

— Гей, дияволе, — навмисно тихим спокусливим, однак не перетягуючи гласні звуки, тоном почала вона. Риба у Белла стала поперек горлу. Рю відхилилася назад, щоб уникнути небажаного дотику, дивилася в шоці з виряченими очима. — Хочеш, — її правиця потягнулася вниз по видатних м’язах рельєфних грудей, які вельми вдало ховали великі сорочки. Лівиця же захилила голову Белла за підборіддя вгору насолоджуючись його розгубленим виразом обличчя. — Після тренувань сьогодні, — Правиця продовжила свій шлях вниз. — Закритися в моєму особистому кабінеті... — Аж поки нагло не намагалася проникнути в штани.

Тут вже Белл цього не витримав. Неймовірно як, але він зміг стрибнути назад, повз фігуру жінки на підлогу, не змахнувши при цьому жодної страви зі столу. Постраждала тільки опрокинута лава. І командор насправді б не дозволила йому цього руху, але Рю вчасно знайшла себе і загрозила жінці парою відкритих ранок своїми кровью-голкамі, що спочатку як рідина проникли під одяг, а вже потім там затверділи в зброю.

Все це зайняло пару миттєвостей із яких більш слабкі присутні бачили тільки розмиті контури, але результат: Белл на підлозі швидко хапає ротом повітря, Рю стоїть над поряд з ним в загрозливій позиції, готуючись до битви, а винуватиця цього хіпішу стояла в добрих двох метрах від місця катастрофи із вельми задовільним виразом обличчя.

— Боги, нащо ж так стрибати? Тобі пропонують неймовірну насолоду, а ти так грубо

відмовляєшся? — глузливим тоном розпівалася жінка. — Яка ганебна поведінка для чоловіка.

Рю не витримала. Слабкі кров-голки що раніше просто були в одежі командора та нагадували про себе просто колюччю присутністю почали проникати під шкіру.

— А щодо тебе…

Жінка перевела погляд на Рю. Риси обличчя спотворилися у виразі абсолютної люті. Блакитні очі ельфійки гостро горіли холодним пекельним полум'ям з обіцянням персональних довічних мук.

— Хочеш цього чоловіка, то трахні вже, аби перевести в персональну власність. — Фиркнула жінка — А то так всі присутні думають що він вільний — Проспівавши закінчення жінка пішла геть.

Їй в спину агресивно був показан середній палець.

"Мда… — подумав охоронець — Я навіть не знаю як реагувати… Командор явно трішки перестаралися… — а потім його трохи осяяло — Може це вона ревнує? — Він придивився до найсильнішої жінки їхньої родини —Ніколив житті не признаюся що так думав"

Трохи охолонувши Рю присіла поряд з Беллом почавши малювати йому на спині.

'Белл. Лопата є?'

Лопата? Яка в біса лопата? Від такого безглуздого запитання Белл аж на землю повернувся запитально повернувши голову.

'Хочу підправити їй голову'

'Підправити корону на голові?' — запитав жестами хлопець

'Ні. Підправити голову на шиї'

"Дідусь мав рацію, — невесело подумав Белл — жінки жахливо чудові в гніві"[2]

Те що йому від цього стало жарко він не визнавав.

******************************************************************************************************************

На решту обіду пригод не було.

Зазвичай після кожного прийому їжі їх залишали у спокої десь на годину і тільки після того вони їх просили робити все що прийде в голову тим вченим.

Не маючи настрою на дочитання книги (через драматичний вплив декого), Белл та Рю по повернувшись до камери вирішили просто полежати та відпочити разом на койці.

Хто зна? Можливо в них вийде трохи поспати, або побалакати?

Цього разу Беллу не дуже хотілося лежати на спині, тож він зручно притиснувся до стіни лежачі на правому боці. Рю легла на спину трохи повернувшись ліворуч. Трохи повозившись і поюлозівшись вони вмоститися так як кожному було зручно і приготувалися трохи відпочити.

Не знаючи нічого кращого Рю почала пригадувати природу зовні. Вони гадки не мали особо того де саме знаходяться по відношенню до рівня землі (була приблизно схожа ймовірність між знаходженням під землею і знаходженням в якійсь горі). Тому Рю і називала світ зовнім. Хоч Белл віддавав перевагу слову поверхня.

За той проміжок часу що ельфійка пригадувала спогади поступово почали меркнути, ставати менш виразними та втрачати деталі. Зараз це більше за все вже нагадувало мрії ніж спогади.

Втім це все одно було затишно.

Ельфійка знову чула птиць та цвіркунів. Вітер бив листя дерев один об одне. Дорогою від свого села вона бачила пшеничне поле і як воно колихалося вітром. Світанку та заходи сонця переповнені приголомшливими червоними, помаранчевими, жовтими та синьо-блакитно-фіолетовими хмарами та небом.

Голосніше ніж будь що роздався хтивий стогін.

І ще один. І ще. І потім до цього всього приєдналися шлепки тіла по тілу.

Їхні сусіди через грати почали заняття сексом.

Рю внутрішньо здригнулася усіма органами та душею. Кров прилила до вух, а в голову почали лізти різноманітні прокляття.

Заради усього святого! Зараз?!

Белл вискочив з койкі, не збивши Рю при цьому, схопив покривало, яким вони зараз не користувалися і яке було обережно складення під подушкою, та що швидше почав закривати грати намагаючись активно НЕ дивитися на те що там влаштували сусіди. Від звуків це не допомагало але психологічно все ж виділяло те що відбувається там від того що вони хотіли бачити тут.

Залишається сподіватися що ніхто з охоронців не умикне покривало з решіток

Який сором…

Звуки з плином секунд ставали тільки гарячіше і гучнішими.

За які такі гріхи в своєму минулому житті або дитинстві вона потрапила в таке хтиве пекло? В такі моменти Рю вельми мріяла про процедури. Там хоча б нема цих звуків.

На її ельфійську думку таке повинно було відбуватися (тільки після весілля) хоча б ПРИВАТНО. Або хоча б в туалеті щоб зберегти натяк на приватність. Так, звіти звуки все одно чутно… Але ж не виставляти все своє дороге на показ усім як це часто робили їхні сусіди. Поняття особистих кордонів все одно ж повинно існувати тут?!

Рю сіла з ногами на койку та сперлася на стіну в незручності. Про якісь відпочинок можна забути. На добрих хвилин двадцять. І це якщо пощастить.

Белл трохи розгнівано, що можна було прочитати по його куцих та гострих рухах, з червоним обличчям, також сів на койку. І такий його вигляд трохи потішав ельфійку. Вона все ж таки своєю культурою мала більший вплив на нього ніж їхній збочений бог-дідусь!

Не зрозуміть неправильно, дідусь Белла не був якимось поганим. Навпаки. Він був теплим і часто вчив правильним речам. Просто… Ці правильні речі були своєрідними. Як піклуватися про жінок? Серйозно? Це не було в її присутності, але хлопцю було цікаво обговорити це з нею. І пост факту вона зізнається що це було корисно. Просто їй досі дуже незручно через ту розмову.

Тож. Незручне сприйняття цієї теми Беллом також її втішало і заспокоювало. Його честь в цьому місці у безпеці.

А тепер головне не померти від сорому поки ті голубки закінчать.

'Мені така їхня відкритість трохи набридла' — показав рукам Белл.

'Аналогічно' — відповіла Рю.

'Як гадаєш, вони скоро закінчать?'

'Сподіваюся'

Дует продовжив сидіти не зовсім розуміючи що з собою робити. Рю вже з нетерпінням чекала на нові процедури щоб піти від цього сорому та дійства геть подалі.

А тим часом гарячий добрий час сусідів продовжувався.

******************************************************************************************************************

Арена.

Справді величезна округла кімната стеля якої ледве було видно в пітьмі висоти.

Або якоїсь магії\технології що вигадали ті вчені.

Глиби каміння валялися тут і там. Якісь великі як 10 маршів сходів і стільки ж завширшки. А якісь вже давно перетворилися на пісок та пилюку, що скупчувалися між камінцями на підлозі. Будь яка поверхня не була стійкою або рівною. Справді вчення наближене до реального бою. Час від часу тут якимось чином створювали умовні дощі, болота, ліса та льдини із ціллю навчитися битися от прямо на всіх типах поверхонь та в усіх типах умовах.

В будь якому відношенні це місце справді було приголомшеним. І дуже віддаленим від основного комплексу. Тільки йти сюди було потрібно щось пів години під постійним не великим уклоном вниз, після того як ще спуститися в самий низ сходової клітки одного із найменш “населеного” та найбільш віддаленого крила комплексу.

Власне, саме тому вони вважали що знаходяться під землею або в горі, бо щоб побудувати таке на поверхні треба бути архітектором Вавилона. Або просто настільки ж божевільною людиною.

Що, вони щиро сподівалися, було малоймовірним.

Не придумати місця кращого для тренування магії або будь чого іншого що може призвести до масштабних руйнувань.

Фактично “руїни” це також те слово яким можна було описати це місце.

Що залишало вельми цікаве запитання для Рю кожного разу як вона сюди заходила, її сюди приводили:

Як сюди потрапляє свіже повітря?

Не отримавши навіть теорії від Белла ельфійка залишила все це на місці все ще про це пам’ятаючи.

Якби там не було… Рю зараз нирнула вниз пропускаючи удар магії над своєю головою все ще примудряючись бігти вперед до командора що це заклинання і випустила.

Белл знаходячись далеко по дузі від неї пускав кістяні стріли.

Жінка уклонялася від усіх стріл пересуваючись якомога далі від Рю безупинно наспівуючи “Клянуся тобі, обіцяю тобі, бути на твоєму боці.Lasso” та випускаючи стріли світла то в ельфійку то в хлопця.

І все це безупинно продовжується вже близько години…

Все це в постійному русі. Все це в постійних ухиленнях. Все це в постійних атаках. Все це в постійних контратаках.

Всі спостерігачі: деякі мед брати та охоронці – були у захваті від демонстрації. Та страху.

Билися найсильніші з організації.

Біг прямо на жінку. Стрибок вправо від стріли. Продовжити рух. Белл випустив ще стріли більшість яких розсікли мечем навпіл. Різко побігти ліворуч до лісу великих камінь. Прискоритися стрибком вперед у крутнувшись через плече щоб уникнути ще однієї стріли та сховавшись за каміннями ще пуще бігти далі, поки Белл давить на неї атаками спереду. Треба зайти їй за спину.

Швидше. Сильніше. Хитріше.

Хлопець врешті зміг підбігти на відстань атаки в півтора метра. Вмить прикликав кістяний дворучний мечем. Рубанув по діагоналі.

Жінка заблокувала удар стальним мечем.

Кістяний зламався одразу по зіткненню.

Своїми здібностями вони можуть робити мечі, рапіри, батоги та будь яку іншу зброю яку побачать або придумають. Така зброя зможе протистояти іншій такій зброї (кістка була слабшою за кров) та рубати і колоти плоть кістки та фрукти. Але проти металу, вони були марними.

Але коли дрібні кістки заполонили повітря біля фігури жінки разом з ними літали капельки хрящоподібної субстанції яку Белл намагався швидко перетворити разом зі старими осколками кісток в клітку з шипами навколо фігури жінки.

Через ресурсоздатність по часу та силі такої тактики ціль встигла відскочили назад до того як пастка закінчила своє формування.

Але від трьох значних подряпин це її не врятувало.

Цього часу Рю вистачило щоб завершити маневр та бігти на всій швидкості до командора із одним кістяним мечем Белла.

Кісти Белла більш крихкі за кров’яні вироби Рю. Але витривалість та об’єм створення речей в нього була більша.

На всій можливій своїй швидкості Рю замахнулась в один нищівний наскрізний удар. У жінки не було часу на плетення закляття тож вона також виставила меч. Під час зіткнення маленькі кісточки полетіли і вп'ялися в тіло жінки. Інерції та швидкості вистачило на створення сили що неприємно видалася в кість жінці та пошатнуло її поставу.

Це їхній шанс.

Белл під час зіткнення стрибнув трохи повз неї вкравши один із запасних мечів з її піхов. Рю не зменшуючи швидкість пролетіла повз після зіткнення прискорившись ще помітно швидше.

Між жінкою та Беллом зав’язався ближній бій на коротких одноручних мечах.

Блок. Удар. Ухилення. Удар. Ухилення. Відведення напрямку удара леза противника. Удар згори. Її блок. Удар ногою в коліно. Крок назад. Продавлення в бік меча Белла, укол в його око. Відхилення в бік. Белл намагався схопити її кість. Вона силою роз’єднала мечі. Відійшла, замахнулась мечем по ногах. Стрибок.

Удар по затилку від Рю камінням. Жінка нахилила голову вперед, тож вийшло просто пошкрябати трохи по спині.

Що на такій швидкості було дуже боляче.

Белл ще раз замахнувся на удар. Перед тим виготовши один кістяний меч для ельфійці. Рю схопила його. Жінка відштовхнула в бік. Кінчиком меча відвела удар Белла. В міліметрах ухилилася від удару ельфійки.

Ще один удар від Белла в зворотному напрямку. Ще одне ухилення від жінки. Ще один удар на ще більш підвищися швидкості Рю. Ще одне ухилення на міліметри.

І все знову.

Зброя співала в зіткненнях одна об одну. Ельфійка розсікала повітря на всій швидкості якій могла.

Це було схоже на гураган. В його центрі, оці, точилася битва між біловолосим хлопцем і жінці в чорному. Ельфійка була бурою шквальним вітром, що прилітав поривами, бив, і відступав назад. З кожним зламаним белловим мечем, з кожним зіткненням камінь об меч, фея помітно прискорювалась через що, розмиття з поривами вітру навколо дуелянтів ставало помітно сильнішим кожного разу.

З кожним таким разом жінці ставало все складніше. Передбачити, прорахувати, відбити ухилятися від ударів їх двох ставало все складнішим.

Врешті решт підлога дала про себе знати. Камінь на який була поставлення нога жінці під час маневру пошатнувся. Її вивело з рівноваги. Белл не пропускаючи цей момент закрутися у швидку підсічку. Командор встигла підняти одну ногу. Інша потрапила під удар Белла.

Жінка відкинулася назад. Її тіло було в повітрі без опори. Тіло було майже горизонтально поверхні.

Майже некероване становище.

Зараз. Їхній останній удар.

Але.

Під час завдання останнього удару ми такі передбачуванні.

Командор рукою активувала бомбу на поясі. Рю, що летіла на останній удар і вже була у замаху опинилася в епіцентрі вибуху. Вона не змогла ухилитися. Одежа командора була зроблена з матеріалів що її захистили. Ельфійку обняло полум’ям.

Рю викрикнула від болю. Почала рух рукою на скидання з себе палаючої сорочки. І десь на цьому моменті втратила свідомість впавши на підлогу. Речі продовжували палати.

Вона точно була жива. Цього аж ніяк не було достатньо для того аби їх вбити. Але на відновлення знадобиться час. А поки.

Ельфійка була поза грою.

Белл відчув киплячий гнив десь у стравоході. І одразу же його приборкав. Перестане швидко аналізувати, дасть емоціям керувати – програє.

Белл швидко видихнув, розслабляючи м’язи та очищаючи думки.

І вступив у бій.

Командор спокійно чекала на нього в десятку метрів. Він кинувся бігти на неї з усією можливою швидкістю. Хлопець замахнувся мечем по горизонталі. Жінка поставила жосткий блок своїм мечем. Вона трохи розвернула корпус готуючись в контр атаці удатити всім тілом. Белл помітивши це замість удару притягнув меча до себе готуючись до колючого удару в праве плече. Зрозумівши трюк командор ледве достатньо швидко відвела плече назад в трохи присіла вниз.

Меч просвистів поряд із її вухом. І одразу був відхилен. Белл відійшов назад від її слабого замаху мечем в його бік.

На відміну від жінки у якій чорна одежа була легкою міцною бронею на ньому була звичайна льняна сорочка.

Її замах по горизонталі. Белл жорстко заблокував цілячись ударом ногою в коліно. Крок назад від жінки меч у блоку.

Постоявши трохи спокійно один навпроти одного, Белл знову кинувся в бій.

Її помах згори вниз. Його ухилення вправо, удар по діагоналі знизу вгору. Її крок назад і блок мечем згори вниз, боковий удар ногою в живіт. Белл напряг м’язи, дозволив себе так відштовхнути назад на пару метрів, розігнався з місця і ударив прямо з гори вниз. Вона заблокувала жорстким блоком над головою і потягнулася вільною рукою до зап’ястка Белла. Він провернув меч по колу через зап’сток на себе цілячись в протягнуту кінцівку. Удар потраив у захисник. Одночасно з цим жінка росікла повітря по горизонталі мечем цілячись у голову хлопця. Белл присів, підійшо ближче на крок, левцею заблокував руку з мечем жінки, своїм мечем намагався відрізати їй праву руку. Командор в паніці відвела руку назад. Була порізана її форма. Із ключиці Белл виростив кріву колючку їй в обличчя.

Жінка відпригнула назад. Гнівно почала пихати.

Беллу вперше так зміг двічі її зловити.

Мабуть. Невже?

Вона відкинула ці думки. Зараз не час. Вона поріже цього вискочку і потім обговорить це з Лордом.

З цією установкою вона пригнула назустріч на вже летівшого Белла з усією своєю силою.

Відчувши шкірою і потилицею що щось змінилося хлопець на чистих інстинктах впав і відкотився у бік. Вслід на ним пішла вибухова хвиля писку та малих камінців від удари командора що потрапив в підлогу.

О. Боги. Вона стала серйозною.

З тієї хмари пилу на нього вилетіла злісна жінка зі швидким ударом по горизонталі. Белл ухилився. в повітря полетіло пару відрізаних волосин.

Мозок саркастично видав фразу про те що жінок не можна злити.

Белл заплювався на цю думку і зосередився на противнику з яким зараз вів битву на серйозні пошкодження.

Він не збирався програвати.

І бій розігрався з новою силою.

Командор збільшила швидкість своїх ударів. Неважливо колоти різати чи рубати. З розворотами. Доповюючи ударами ногами та руками. З постійними переміщеннями в сліпі зони хлопця. Постійно підвищуючи інтенсівність. Поливаючи його худорляву фігуру сталевим дощем.

Белл ухилявся як міг блокуючи ті які міг передбачити та відводячи їх убік від себе. Він переміщався по підлозі так лекго як міг. Він відовав накази на рухи своїм тілом і воно намагалося справитися якнайкраще. Якщо нічого іншого приймав удари своїм тілом намагаючись знизити шкоду якомога більше. Відводів мечем ті атаки від яких не встигав ухилитися, чи якщо позиція з цього могла потенційно стати початком контр атаки.

Але командор не давала йому можливості це розвити.

І йому не вистачало спритності. Йому не вистачало часу місця та повітря на роздуми. Його тіло і розум були доведені до своїх меж

І він штовхав далі в абсолютному прагненні зробити ще швидше, ще сильніше, ще хитріше.

І це єдине що насправді зберігало його тіло відносно цілим.

На шкірі почали розквітати кроваві порізи.

Час від часу летіли іскри. Звуки биття сталі об сталь розносилися кам’янистим полем. Величний за красою танець смерті гіпнотизував своєю грацією як фізично по суті так і духовної за наповненістю.

Звичайні люди, прості вчені та слабкі охоронці, дивилися на цю демонстрацію сили в шоці.

— Монстри, — пролунав над натовпом шепіт чиїхось думок. І що цікаво, це стосувалося всіх трьох борців.

Всі хто був присутній на арені розуміли різницю в силах між командорем та демоном. І Белл розумів різницю краще за всіх. Але йому було так байдуже. І більше за всіх байдужість дивувала його самого.

Кинь це. Вона все одно тебе проріже просто тому що хоче. Змирись з цим. Тобі ніяк не перемогти. Вона сильніша за тебе. Просто здайся.

І кожного разу коли таки думки виникали. Кожного разу коли цей голос казав такі слова він розслаблявся. Запускав своє тіло в ще більш шальний танець з широкою хижою усмішкою. Витягував зі своєї фальни подарованою його дідом кожну цифру до останьої. Змушував свої м’язи та кістки працювати на повні свої можливості.

І йшов ще далі.

Зараз він перемагав. Ця тітка може скільки завгодно його кидати. Він перемагав її. Кожен його ухил це ним прочитана її атака, передбачувані рухи та стратегія.

Це шахи з силою. І нехай в силі він програє. В шахах він тримає над нею першенство.

Або можливо він просто намагався так себе підбадьорити.

І ну. Цей-во.

Він просто кайфував від складних битв і кинутих викликів. Йому подобалось відчуття добре виконаної роботи коли тіло гуде від виснаження, мозок плаває в пустому просторі і крипатура не дає нормально рухатися.

Він цілком підсів на це відчуття. І це його трохи турбувало.

Цей бій не міг тривати вічність. Хоч як добре Белл не блокував і ухилявся від усіх ударів раніше втома та задуха від інтенсивності почали довготи про себе знаки. Вже безліч порізів на тілі різної глибини пофарбували посту зелену льняну сорочку та штани в червоний колір.

У звичайній людині голова б вже давно запаморочилась через таку втрати крові як би вже не лежала без свідомості. Белл все ще функціонував. Але вже на краю.

Добре подумавши командор зробила вигляд ніби нападала на його праву сторону, в поки Белл кліпав змінила сторону на ліву на намагаючись скористатися тим що ліве око поступово почало заливати кров'ю.

Белл зміг шкірою відчути це і заблокувати меч. А от на ухилення від удару лівою ногою, зі збереженням тиску мечем справа, він не міг. Тож тільки жорстко прийняв що призвело до зламоної плечевої кістки. І сильному болю. Із запізненням він схопив стопу що продовжувала давити на нього левицею трохи зменшивши тиск.

Але замість того щоб плакати хлопець зібрав усю хрящову масу що залишилася в тілі, відправив її в ноги, далі в пил землю і прямо під єдину ногу.

Жінка заревіла. Не очікуючи такого нападу вона пропустила дуже неприємний гострий предмет собі в стопу. Її щастя що Белл достатньо виснажився і ця кістка не така довга як могла б бути.

Однак замість того щоб заплакати та відступити вона навалилася всім тілом вперед на Белла і змінивши меч такі проткнула тіло хлопця, відносно тупим стержнем гарди, живіт, після чого потягнула меч вгору, чи то насаджуючи хлопця на "гачок", чи то намагаючись його випотрошити.

І, на велике щастя хлопця, кров на її обличчі від дряпак перетворилися на гострі шипи що як вп'ялися в шкіру так і помандрувати вниз до шиї.

Скинувши одного диявола командор побігла до другою дьяволиці.

Ельфійка прийшла до тями. Підсмалена, з болями та трохи виснаженими силами через необхідність регенерувати.

Рю трохи відрегенерувала, прийшла до тями і зібравши всі сили що не пішли на відновлення, почала маніпулювати кров'ю своєї жертви.

Командор швидко в паніці скинула з себе і від себе Белла і на повних швидкостях побігла до ельфійкі. Рю зібралася не дозволяючи м’язам працювати погано через болі і готуючись до ближнього бою. Весь цей час вона намагалася бути повністтю зосередженою на маніпулювані кровью.

Їй треба практикувати це з Беллом частіше.

Її витривалість з демонічними здібностями була мізерною. Вони домовились на сьогоднішній бій притримати її сили для козирного удару.

В неї не вийшло. Від першого удару вона ще ухилилася. Але другий зніс її з ніг у великий валун.

Рю не дозволила собі розслабитися та залишити маніпулювання кров'ю Христі. Натомість ще швидко заманіпулювала тією кров'ю що залишилася на мечі для пересування по зброї до зап’ястку жінки.

Але в цих рухах вже не було жодної сили. Це не впливало на командора.

Наступне що Рю бачила це навершя меча що летів їй у скроню.

І в наступну же міть жінка заблокувала мечем ще одну кістку знаряддя що летіло їй в голову з передпліччя Белла.

Тим самим перекриваючи собі наступні рухи хлопця що вже звіром пробрався до неї самої і планував атакувати знизу пазурами. І поки його ліва рука з кулаком в ударі пробиралася крізь захист її пластин на животі гарда також моментально опустилася на його голову.

Цього разу пробивши череп.

Так і закінчилася ця боротьба. Двоє непритомних дияволів із проломленими черепами на землі. І одна порепана жінка на ногах.

Вона подала сигнал на завершення битви. До них почали бігти лікарі та охоронці.

— Чорт… — тихо пожалувалась командор. Хоч навіть такі травми, і деякі набагато гірші, не вбивали цих штучно створених створінь, це значно збільшувало їхній час на відновлення.

Деякі вчені знову будуть її лаяти. Особливо той що відповідає за ошийник.

Звідки він взагалі взяв ще кість? Хіба тоді на її нозі він не останнє використав?

— Гей — покликала вона якогось лікаря – Що з тією кісткою

— Це його кістка. — Він просто шпульнув у вас свою.

Га? Він пішов аж на таке. Це вперше… Цікавий прийом.

— Могли би бути з ними і трохи легшими

Брижі роздратування легко пройшлися її тілом та душею

Вона просто виконує свою частину роботи. Жорстоко, так. Але чорт! Як можна так швидко розвиватися? Ці двоє просто якісь аномалії і вона зараз про фехтування та способи ведення боротьби.

Белл не володів так добро мечами колись раніше. І вона його не вчила. Але варто було ельфійці дати йому пару порад і він вже почав розвиватися стрімголов. Навіть зараз він все ще шукаж і кожного разу вигадує щось нове. І ця швидка і постійна форма навчання тягне за собою ще і цю ельфійку. В плане що через свій очевидний досвід навчання вона ще більш неприємна суперниця ніж він.

Пощастило що сьогодні її противником був Белл. Ельфійка ще та дупа.

Жінка важко видихнула все ще повертаючись з бою.

Сьогодні вони задали їй жару.

Та зустріч на них так повпливало? Хм. Ну про цю марну жінку вона ще нічого сказати не може, а от хлопець…

Їй варто поїсти та відпочити.

І обов’язково поговорити з Лордом.

— Все як завжди. Процедура та ж. Справитесь без мене.

І на тому вона покинула докторів, лікарів та охоронців що грузили демонів на ложі і збиралися транспортувати їх у медичні приміщення.

Звісно після того як зрозуміють які в них травми і як швидко вони гоються.

Так на Арені запанувала тиша.

******************************************************************************************************************

Рю розплющила очі.

В неї боліла голова але легко і з досвіду вона може сказати що було і гірше.

Перед очима, над головою, була біла стеля. Дуже знайома стеля.

Їх перенесли в середнього розміру кабінету. Єдиний який розполагався в тому довгому коридорі до арени. Після тренувань їх сюди або заносили, або вони самі заходили, (в залежності від настрою тієї гаргульї) і не випускали до моменту їхнього повного одужання.

Чи лікували їх тут? Фактично ні. Просто спостерігали та відмічали як вони регенерують після отриманих травм.

Окрім мабуть одного вченого що постійно прощупував їхні шиї. Як же він бісив. І як же бісило те що під час того як він її торкався вона завмирала і з пустою головою сиділа до самого кінця огляду. Гидко.

Зараз її просто розглядали. І один з поглядів був наповнений легкою хіттю

Рю повернула голову і майже тільки зараз відчула ті опіки що були на всій її шкірі. Вона спробувала підняти голову щоб розгледіти травми.

Хтивий погляд тільки посилився.

— Легше

Вчений що це сказав був низьким і слабким. Вона впізнала його за голосом. Цей чоловік постійно наглядав за нею після тренувань. Рю дуже хотіла мати можливість аби за нею з Беллом доглядав ельф чи ельфійка але такого щастя їм ще не припадало. І може на краще що тут не було інших її сородичів.

Рю проігнорувала прохання вченого і далі намагалася керувати своєю головою. Ліва нога що було найдалі від тієї бомби постраждала найменше і майже вилікувалась. Тим часом права сторона і плече що постраждали найбільше виглядали погано. Кров висохла приліпала до шкіри, жовта жижа текла з поранених частей тіла, під плечем була м’яка на дотик тканина що збирала цю всю жижу як вона стікала, в особливо поганих місцях шкіра набувала темно червоного кольору. Це що… Вже “треття ступінь опіку”, чи як вони там це називають?

— Під твоєю головою також є тканина для збору родин. Тож пропоную повертати голову на місце обережно.

Рю як розвернулася обережно поклала голову на ту тканину. Із просто відчутів її вухо здається теж ошпарене.

Знову терпіти цю клочкувату зачіску поки її волосся нормально відросте…

Белла часто клали за ширму…

“Д.Е.Б.Е.Л.” — запитала вченого Рю по буквах за допомогою жестів.

— Як і завжди. За ширмою.

“Я.К.И.Й.С.Т.А.Н.”

Вчений почав відповідати майже не дивлячись на її жести. Бо ну серйозно, до мольфара ходити не треба, вони майже напевно будуть запитувати один про одного

— Краще ніж твій. — просто відповів він.

“Т.У.Т.Х.Т.О.Н.О.В.И.Й” — Рю було все одно запитання це чи твердження. Хтивий погляд почав її вельми бісити.

— Га?

“Х.Т.И.В.И.Й.П.О.Г.Л.Я.Д”

— Звідки?

Рю вказала рукою кудись за спину самого вченого.

Після цього почалися відносно голосні розборки із новим молодим охоронцем. Рю розслабившись витрившись у стелю на деякий час, а потім заплющила очі. Хтиве непорозуміння вивели з кабінету.

— Це був він? — звернулися саме до неї

Рю ствердно кивнула рукою.

— Добре.

“Ї.Ж.А.П.І.С.Л.Я.З.А.Г.О.Є.Н.Я”

— Так.

Ну що ж. У неї є сенс зосередитися на регенеруванні.

******************************************************************************************************************

Нарешті пройшовши крізь огляди різними лікарями на предмет повного загоєння, швидкого душу, повернення до основного корпусу і пізньої вечері, їх повернули до камер.

І завтрашній день буде приблизно таким же.

Їх розбудять. Поведуть чи не поведуть на профілактики. Повернуть до камери. Заберуть на сніданок. Знову повернуть до камер. Знову кудись заберуть, або ні. Повернуть. Відведуть на обід. Після цього загартують тренуванням. Або вимірюванням їхніх сил та здібностей. Нагодують бутербродами із сирим м’ясом. Повернуть до камери. Заберуть на пізню вечерю. І повернуть вже остаточно до наступного “ранку”.

І якщо не рахувати ті дні коли вони нічого не пам’ятають, або “вихідних” які зазвичай, або після операцій, або після от таких днів коли вони нічого не пам’ятають, і мабуть якихось дослідів сну які вони іноді роблять немає жодного різноманіття в цих днях.

Вона устала. Він устав.

І від таких стало незмінних днів… І просто…

Від розуміння без(ïîìîæ³òü. ϳäê)

У її голові знову трохи загуло, у вухах свист. Як кожного разу коли її потік думок чомусь переривається. Белл лагідно схопив її за плече, аби вона не впала.

Точно так як це швидко починалося це також швидко закінчувалося.

Ельфійка трохи змучено подивилася на хлопця.

“Нумо спати” — намалював він на її плечі

“Так” — кивнула вона.

Виснаження бурило тілами та головами. Белл приліг на кушетку, як зазвичай, на спину. Рю легла на нього притулившись спиною до стіни. Укрившись простирадлами, бо в комплексі доволі тепло, пара укладалася спати якнайзручніше.

І одна думка яку ельфійка намагалася відігнати вже довгий довгий час, над якою вона часто от так думала, яка її непокоїла і в цьому неспокої гула безглуздою:

Чому вона така слабка?

— Світло вимикається! — прогриміло попередження охоронця перед наставанням суцільної темряви.

Це безглузде запитання.

Вона бореться на швидкості рваній белловій. Іноді навіть швидше.

Через навчання фехтуванню в її селі вона трохи краща у двобої. У Белла просто гарно розвинена фантазія що дозволяє йому викручуватися і робити несподіванки.

Але їхні здібності…

Белл може постійно робити нові мечі. Він може використовувати свою хрящову рідину як спосіб з’єднати їх. Саме кістками він вже маніпулювати не дуже може. І ця рідина швидко сохне. І кістяні мечі і пару сильних ударів її кров’яними… Але..

Він міг так багато їх зробити. І так багато ними робити.

Коли як від використання трохи більше літра своє крові в неї вже паморочилася голова, а маніпулювання чужою відбувалася зі швидкістю равлика.

У кінцевому варіанті навіть це майже не важливо. Вони завжди програють. Наскільки б вони не тренувалися, не думали над стратегією і просто банально не билися вони не могли перемогти. Ця горгуля завжди була швидшою, сильнішою і хитрішою. Завжди на крок сильніша за них.

Це так…

“Я відчуваю як ти думаєш та злишся” — написав пальцем на її боці Белл. Вона не дає йому заснути, так? Звично приклавши руку до його грудей Рю відповіла.

“Пробач. Я просто розчарована”

“Чим?”

“Боєм” — Наскільки ж їй в душі було важко називати це боєм. Якщо дивитися збоку це мабуть було побиттям дорослого дитини. — “Ти зробив майже всю роботу поки я лежала ошпарена від тієї бомби”

“А це значить що ми повинні бути ще більш обережними в надані остаточного удару.” — Він повернув голову і як хлопець міг відчути її думки і злобу так і вона зараз впевнена що він промінисто усміхався. Так добре і по заспокійливому. — “І дивитися по сторонах” — Жартівливо додав він на кінці

“Так.” — погодилась Рю. — “Мабуть треба просто…”

“”Бути ще швидше, сильніше, хитріше”” — закінчили вони разом

“Особливо хитріше” — додав Белл.

“Як (герой з казок)?”

“Так” — захопливо намалював згоду Белл.

“Так” — легко з нього посміялася Рю.

“Надобраніч”

“Надобраніч”

Рю легенько цілує Белла в щоку.

Це не справедливо. До Белла це навіть більш несправедливо ніж до неї. Їй було 11 років коли почуття, що Рю досі важко описати, погнало її геть з рідного села до Ораріо.

Вона пам'ятає блакитне небо. Вона пам'ятає сині гори з білими сніговими шапками.

Вона пам'ятає ріки, ліси, архітектуру свого села, свята, обряди, бойові тренування з дорослими та іншими її братами і сестрами щоб стати наступним поколінням захисників священного дерева їхнього ельфійського села.

Вона пам'ятає зірки. Море зірок на обрії темного неба. Пісні присвячені Священному шляху. Деякі з яких вона навіть раніше наспівувала Беллу.

Вона мала можливість бачити та пам'ятати зовнішній світ.

На відміну від Белла що знаходиться тут більше ніж стільки скільки себе пам'ятає.

Це не справедливо. Це жорстоко.

Блакитні очі востаннє за ніч дивляться в бік календаря. В пітьмі його не видно. Але це і не потрібно. Вона надто добре знає яке там число.

Тому, останню фразу цього дня Рю промовляє виключно подумки.

"З 16-тим днем народженням, Белл"

******************************************************************************************************************

*В іншій частині лабораторії*

Маленька кімнатка, що більше нагадувала архів, була розміром із велику комірчину. Або просто можливо кімната здавалася маленькою через величезні шафи від підлоги до стелі, що ховали за собою стіни, і були заповнені рукописними фоліантами, між якими ледве були впхнуті маленькі зошити із записами. Розмальовані вручну плакати із будовою тіла та клітин, весіллі на усіх можливих забитих цвяхах в деревину.

Між усім цим джерелом свята для допитливого розуму стояв великий важкий дерев'яний письмовий стіл що був похоронений під розгорнутими фоліантами що перечитували, розгорнутими зошитами у які записували і просто безліччю папірців із усіляко можливими записками.

На збитій дерев’яній підставці причаївся пристрій для зшиву паперів.

За цим самим столом сиділа фігура у білому халаті і Христя ще знала що в нього яскраво кольорова спідниця, а халат був просто на голому торсі.

І від цієї фігури фізично можна було відчути ауру що мала потенціал пробити до кісток.

— Добрий вечір, Христя — медовим та спокійним голосом привітала фігура. — Як справи?

— Ви знаєте Лорде. Як і до цього. Все працює в штатному режимі.

Фігура трохи незадовільно почала бурчати на звертання до неї в такому тоні. Серйозний вираз обличчя спав і на його місці з’явилося грайливо перебільшене обурення.

— Невже ти не збираєшся хоч іноді називати мене на ім'я? Все ж таки моє ім'я не Лорд, а Віракоча! – заскиглив бог.

— Я розумію вас Лорде, але… Я не можу перебороти в собі установи відзиватися від вас будь як окрім шанобливо. — Скромно відповіла жінка потім втупившись в свої ноги.

— Навіть після того як бачила купу марних богів в Ораріо?

Як?.. Як він може…

— Особливо після того як бачила купу марних богів в Ораріо. На відміну від них хто шукає тільки розваги — ви маєте читки цілі та йдете поступово та плановано до їхніх виконань. Наскільки би я не любила цього збоченця Зевса: у вас двох справедливо схоже. — Твердо почала і закінчила жінка.

Бог аж зарум'янився.

— Ти мені лестиш!

— Абсолютно ні.

Через деякий час цей фарс трохи вгомонився, жінка сіла в єдине незахаращене крісло навпроти його стола, залишене таким для неї, і вони почали обговорювати справи.

— Як там ці двоє? – Вкрай серйозний і спокійний вираз обличчя повернувся.

— Добре. Насправді – промова обірвалася в задумі.

— Що?

— Під час нашої місії. Вчора чи, — жінка глянула на свій кишеньковий годинник, — вже позавчора. Там ми зустрілися з одним фехтувальником. Здається високого четвертого рівня зі сходу. Справді талановитий чертяка. Він зміг протистояти Беллу в чистому фухтувальні. Я наказала йому щоб він бився з ним тільки за допомогою сталевої зброї. І — жінка важко зітхнула. — На сьогоднішньому тренуванні він зміг двічи спіймати мене на дрибницях. І взагалі — вона зупинилася в роздумах як пояснити це почуття що переслідувало її більшу частину часу на арені — В ближньому фехтувальному бою він почав рухатися трохи по іншому. Набагато… краще, якісніше.

Десь на якомусь моменті Бог схопив чистий лист паперу на став олівцем занотовувати те що казала Христтя.

— Отже — відповів він — Він зміг навчитися з того бою

— Чи міг він згадати щось з того?

— Я завтра піду до Джерсі. Перепитаю за стан.

— Завтра?

— Сьогодні вже перевіряли. Система цілком впорядку. Вони не повинні вийти з під контролю або щось пам’ятати з прямих наказів.

— Це добре.

— Це вельми добре! — заперечив Бог — Це, якщо бути оптимістом, може означати що вони починають вчитися і під час наказів! А не так як раніше. Бути ляльками ледве здатними на рух.

— Я теж про це думала… — пробурмотіла Христтя. Вона жінка воїн, всі ці наукові дослідження від неї трохи далеко. — З одного боку не варто бути надто оптимістичними

— Прямо так як я вас вчу — втрутився Бог

— Так, — Вона задовільно зітхнула — Але можливо в мене нарешті стане на одну проблему менше. Вчити їх під наказами повинен бути більш ефективним в довгостроковій перспективі.

— Так! Особливо якщо комбінувати це навчання з навчанням при свідомості!

Христтя незадовільно скривила обличчя. Знову для цих двох щось вигадувати…

— Так, Лорде

— Чудово.

Лист з нотаткою відправився до купки своїх братів. Сам Бог встав зі столу та підійшов до однієї книжної полиці з однаковими на вигляд фоліантами. Там нікому конкретно він задовільно пробурмотів.

— Не хвилюйся Зевсе. З твоїми дітьми буде все гаразд.

******************************************************************************************************************

[1] Сексуальні абстененти. [sexual abstinence] - Практика утримання від деяких або всіх аспектів сексуальної активності з медичних, психологічних, правових, соціальних, філософських, моральних, релігійних чи інших причин. Українською цього терміна не знайти, та в англійській вікіпедії він є.

[2] Його дідусь це Зевс. Ну знаєте, головна причина всіх грецьких мітів. Тому після роздумів фраза залишина.

Чи була ця частина взагалі цікавою?