Кохання "Відьми" і "Змія"

"Відьма":

“Десь за хмарами,

за межею візуального

могутніми чарами

сплутаний був аж допоки...

не почув моєї пісні

й не побачив малювання,

і якось між нами

спалахнуло кохання.

Від набридлого шуму

захотілося співати,

а сумну монотонність

розфарбувати.

Всі мовчали чомусь,

навушники повдягали,

на хворобливе будення

очі позакривали.

Не мовчіть! Не мовчіть!

Співайте!

Не сидіть! Не лежіть!

Вставайте!

Та чомусь лише ти один

прокинувся.

Став на мій бік

нестримання.

Відтоді ми разом…”

"Змій":

“Одного разу недруги

Схопили мене підло,

За непокору ігу

закодували на вічність.

Допоки пісня мене не покликала,

просочившись у міжгалактичний простір,

розкодувавши мені крила

і я примчав на поклик.

І я побачив, що тобою керує

жага творити,

як ти захоплено малюєш

краплакові світанки і аквамаринове літо.

Я слухав твоє

"Не мовчіть! Співайте!",

але це їм чуже,

нічого не варте.

Тебе зовуть "Відьмою"

за сказану правду,

а пісні і малюнки

ігнорують бездарно.

Я дивлюсь на кохання

через призму повстання,

і нашого екстремізму

призму,

і божеволію...

Такі як я

кохання не знають -

мене програмують,

на мені літають.

Інші раси

я вчив воювати,

а ти...

навчила мене співати…”

* * *

За межею візуального,

оповитий хмар вуаллю

у режимі сну "Змій" дрімає

і "Відьму" до серця пригортає.