Табір смерті

День 858 (30.06.24)

Вяземське СІЗО - концтабір смерті,

Катують українців де - чоловіків, жінок.

Жорстокості, цинізму в рф кордони стерті,

Побачене, почуте призводить світ у шок.

Повернені тіла військових полонених.

Дивитися на них не можна, щоб без сліз.

Застигли біль в тілах та мрій їх нездійснених,

Що ворог найжорстокіший в країну нам приніс.

Жорстоко б'ють, катують ув'язнених за мову,

За нашу солов'їну, щоб не дзвеніла геть.

За вперте заспівати російський гімн відмову

Безжально спершу били, а далі - тільки смерть.

Ламали пальці, нігті кліщами виривали

Та електричним струмом вбивали їх щодня.

Там полоненим, навіть, ніц пити не давали.

Така у нас москальська завжди була рідня.

Поранені не мали в полоні допомоги,

Вмирали від гангрени, інфекцій та болю́.

Багато з них ніколи не стануть вже на ноги:

Не має серця ворог, а до людей жалю.

Зневічені, розбиті, зневодненні, прозорі

Тіла їх повернули бездушні ті кати.

Вже не побачать вільну країну, її зорі,

Забрали цю можливість кремлівськії скоти.

В серцях ми збережемо їх мужність та відвагу,

Герої не вмирають, живуть вони в віках.

Злочинців всіх чекає дорога у Гаагу,

Якщо десь по дорозі не поховає страх.