2020 рік

На годиннику близько 3 години ночі. 5 лютого.

Леслі, Нолан, Адріана та Аделіна сплять як убиті на задньому сидінні машини. Марк на передньому сидінні копошиться в карті, крутить її туди-сюди, намагаючись прочитати хоч одне слово:

— Хаб… Бех… Бах… та що ж це за слово таке, я зрозуміти не можу?

— Бахчисарай може? — посміялася Ніколь і разом з нею посміхнувся Вільям, який сидів за кермом.

—Точно! Як ти прочитала?

— А я вгадала? Лол.

Вільям і далі продовжував вести машину крізь снігову хуртовину і непроглядну темінь.

— Народ! Підйом! Ми під'їжджаємо. — сказав голосно Вільям сплячим друзям.

— Га? Що? Ми вже приїхали? — пролунав сонний голос із задніх місць.

— Ну майже, але вам краще вже прокинутися — відповів Вільям.

За хвилин 10 друзі вже під'їхали до місця призначення. Це була траса неподалік міста Бахчисарай у Туреччині. Але є одне але. Трасу завалено снігом і з-під завалів видніються кілька машин.

— Так, увага всім! У багажнику лопати та аптечки! До роботи! — прокричала Леслі.

Взявши по лопаті і невеликій аптечці, яка була у вигляді сумки, друзі рушили визволяти застряглих під завалами снігу. Ті, кому вдалося уникнути завалу, також допомагали шукати тих, кому пощастило менше.

— Гей! Сюди! — прокричала Ніколь.

Нолан та Адріана побігли до Ніколь, решта ж продовжили копати.

— Що тут? — спитав Нолан.

— Я розкопала двері машини, треба відчинити.

— Давай я допоможу, — відповів Нолан.

— Я теж допоможу, — сказала Адріана.

— Ти - жінка, занадто слабка для такого роду роботи, дай дорогу професіоналу.

— Ти на приколі? Я тебе потім на пляшку за ці слова посаджу, ще раз скажеш таке.

— Вашу матір, давайте ви в інший раз будете один одному пляшками погрожувати, ок? — перебила Ніколь.

Перебуваючи кілька годин під снігом, двері машини міцно примерзли, але спільними зусиллями їх вдалося відчинити. У машині сидів непритомний чоловік, весь блідий і холодний.

— Треба перевірити пульс, — сказала Адріана і притиснула кілька пальців до сонної артерії. — Живий!

— Чудово, його треба перенести в тепле місце, гадаю, наша машина підійде, — сказала Ніколь.

Тієї ж секунди до місця події під'їхали кілька машин рятувальників.

— О, нарешті дочекалися! — сказала Адріана, — піду візьму в них носилки для оцього, — сказала вона, показуючи пальцем на чоловіка в машині.

— Я з тобою, — сказав Нолан.

— Ок.

Вони побігли до машин і через 2 хвилини повернулись зі спеціальними носилками.

— Так, невідомо, чи вдарився цей чоловік головою і що в нього там із шиєю, тому я ще захопила шийний комір для цього. — сказала Адріана і акуратно підклала передню частину коміра на шию потерпілого, при цьому притримуючи голову, після чого наклала задню частину і закріпила їх липучками на самому комірі.

— Гаразд, тепер треба його вкласти на дошку. — сказав Нолан.

— Нам би з задніх дверей зайти, але вона теж примерзла, — відповіла Ніколь.

— Була не була! — прокричала Адріана і вдарила лопатою по задніх дверях, від чого вони відчинились.

— Очманіти в тебе методи, звичайно — сказав з подивом і сарказмом Нолан.

Друзі розподілилися по місцям і почали обережно перекладати потерпілого на дошку. Ніколь із заднього сидіння притримувала голову, Адріана взялася за ноги, а Нолан керував самою дошкою. За командою, дівчатка повернули людину, а Нолан у цей же час підклав під нього дошку, тим самим зробивши так, що залишалося лише закріпити всі кріплення і занести цього чоловіка до рятувальників в машину, що вони і зробили.

— Далі я тут сама, ви біжіть іншим допомагайте, — сказала Ніколь.

Вона розрізала одяг на людині, залишивши тільки спідню білизну, після чого теплом своїх рук трохи зігріла руки та ноги потерпілого, а далі як її вчив викладач на ОБЖ, накрила цього чоловіка теплою ковдрою та наклала на місця, де видно сильне обмороження, марлеву та термопов'язки, які допоможуть зберегти тепло.

— Народ! Йдіть сюди! — крикнула цього разу Аделіна.

— Що в тебе тут? — спитав Марк.

— Песик! Боже, бідненький, треба його терміново зігріти, — сказала Леслі.

Всі разом вони понесли пса до себе в машину, адже знали, що рятувальникам не буде діла до звичайного песика, коли потрібно шукати людей.

Щойно друзі підійшли до машини, на місце, де вже було відкопано кілька машин та працювали ще решта рятувальників, обвалилася нова порція лавини.

— Трясця вашій матері! Що за хрінь коїться? — прокричав Вільям.

— Наша пісня гарна нова, починаєм її знову — сказала Адріана, після чого компанія знову взялася за розкопки людей, у тому числі й рятувальників, а Вільям залишився з псом, щоб врятувати і його.

21:00. 7 лютого.

Нарешті наші герої вирушили в Бахчисарай, щоб там знайти нічліжку і з самого ранку вирушити додому в Україну. Не всіх вдалося знайти під тими завалами, кілька людей так і залишилися безвісти зниклими, багато людей загинуло. Точної статистики досі немає.

— Ось якого біса? Якщо нас доля чи що там ще посилає в таку дупу, щоб рятувати людей, чому ми не можемо бути як ті чортові супер-герої і рятувати всіх? — обурилася Аделіна.

— Ало, ти вчишся в мед. універі, звикай, що життя — це тобі не казочка і не фільм із супер-героями та лиходіями. Тут одного врятував, другого не зміг, як би ти не намагався. Наше завдання врятувати якнайбільше людей або хоча б спробувати. Чи не дарма ж нас кидає по всьому світу? — відповів Марк.

— Питання в тому, хто або що нас кидає або телепортує, називайте як хочете. І чому, бляха, саме нас, чорт забирай? — сказала Леслі, на що відповів Вільям:

— Поживемо побачимо…