Ода стимулові до життя

Жахлива дійсність досі закріпачує собою,

З'являє тихо суть свою німу...

Ми всі змарновані до болю,

П'ючи щоденно жовчну рідину...

Минають дні безплідним роєм,

Пливуть роки, життя іде...

Одна душа, змарнована своїм народом,

Якоюсь власною буденністю снує...

О, ці безсонні, вистраждані ночі,

Буремний вир невтішених думок...

Опущенні налиті слізьми очі,

Безсилих мрій гірський потік-струмок!..

О, грізна й сивочола вічність, -

Яку сьогодні ти готуєш мені роль?

Відомий образ, може пересічний?

Невже вчорашній шут в майбутньому король?

Так, напевне, я збилася зі шляху,

Та я не прагну праведних стежин...

Десь там в мені присутня рівновага...

Є тільки ти в моїм житті Один!)