МІСЯЧНЕ ТАНГО

Покинувши офіс компанії Наталя Григорівна на мить розгубилася не знаючи чим зайняти себе дальше. Повідомлена Павліашвілі неприємна інформація тривожним передзвоном билася в її голові. Жінка й раніше здогадувалася, що бізнес покійного чоловіка не завжди чесний, і в ньому інколи задіяні незаконні схеми, проте якихось конкретних подробиць цих махінацій вона не знала, тай ніколи не проявляла особливого бажання про них дізнатися. Їй було вдосталь своїх клопотів у бухгалтерії, щоб пхати ще носа ще в справи котрі її абсолютно не стосувалися. Дізнавшись сьогодні про невідомі раніше сторони діяльності фірми, вона була неабияк спантеличена, бо не мала й найменшого поняття як же можна зарадити всім цим проблемам.

Нетерпляче кахикання таксиста повернули Наталю Григорівну до реальності і нагадали, що вона знаходиться в таксі так і не вибравши маршруту для подальшої поїздки. Зрештою варіантів у неї було не так вже й багато. Повертатися додому, в пусту квартиру, й залишатися наодинці зі своїми тужливими думами жінці категорично не хотілося. Підготовкою похорону покійного чоловіка, після закінчення всіх відповідних процедур в поліцейському морзі, мало зайнятися похоронне бюро, і в її втручанні там зараз не було ніякісінької потреби. Зустрічатися зі столичними подругами та вислуховувати їхні лицемірні та фальшиві співчуття було понад її сил. Наталя й не сумнівалася, що такі щиросердні на людях вони вже напевне зловтішаються позаочі називаючи її «безутішною вдовою».

Раптом здогад про нещодавню, дану в селі, обіцянку сплив у її пам’яті. Ну а дійсно, чого б не зустрітися з лікарем і не обговорити всі аспекти майбутнього лікування малого хлопчика? Так вона і добру справу зробить, і зможе відволіктися від неприємних думок, і заодно «вб’є» хоч декілька годин часу, що так нестерпно повільно тягнувся сьогодні. Втішена такими міркуваннями Наталя Григорівна рішуче назвала адресу клініки де працював чоловік її подруги.

Світилу столичної невропатології жінка бачила мабуть не більше десяти разів за все їхнє знайомство. Вперше вони зустрілися на його весіллі. Тоді він видався їй доволі самодостатнім, впевненим у собі і привабливим мужчиною. Наталя навіть по доброму позаздрила подрузі, що та зуміла знайти собі такого видного жениха. Потім вони бачилися головним чином тільки на святкуваннях ювілеїв спільних знайомих, і там якось навіть побалакали про щось несуттєве і малозначуще.

Розмова з невропатологом тривала лічені хвилини. Лікар квапився на якийсь симпозіум, тож після короткого привітання відразу ж призначив конкретну дату початку обслідування й чемно вибачившись поспішив у своїх справах. Наталі залишилося тільки сходити в реєстратуру щоб зареєструвати нового пацієнта та в касу клініки заплатити перший внесок за лікування. Вже повернувшись до таксі вона зателефонувала в село. Василь підняв слухавку не відразу, та з перших же слів висловив свої щирі співчуття жінці.

– Дякую, – схлипнула Наталя і ледь стримуючи сльози промовила. – Я все вирішила з лікуванням. Домовилася з невропатологом про перший огляд і аналізи твого сина. Приїздіть якнайскоріше. Ти мені дуже потрібен.

На тому кінці запала невелика пауза після якої чоловік дещо здивованим тоном відповів:

– Якщо так, то постараємося владнати всі справи і завтра зранку виїхати. Думаю ввечері вже будемо у вас. Якось постарайся нас зустріти на вокзалі, бо ми ж нічого й нікого не знаємо в столиці.

– Чудово, – вчергове схлипнула жінка. – Не турбуйся ні про що. Я неодмінно зустріну вас і все тут організую. Тільки не баріться і вирушайте в дорогу при першій же можливості. Якщо виникнуть якісь проблеми дзвони мені в любий час.

Закінчивши розмову Наталя назвала таксисту домашню адресу і заплющивши очі знову занурилася в свої невеселі думки.