Чарівний спів

В однім саду за небокраєм

Почув я голос неземний,

Немов весна прийшла до гаю

І серце билося в мені.

Там, за хащами густими

Побачив мавку чарівну́,

Таку красу запам’ятав я

Коли сп’янів в бреду́.

О, яка ж була ти красна і вродлива

Що я замлів, як статуя в Афінах,

Ти серце вкрала моє в мить

За це хотів я поцілунок твій.

Та слухатися ти не хотіла

Чічкою зухвалою була.

Мені не лишалося нічого,

Окрім як підкоритися тобі

Та вкрасти з неба всі зірки.

І знову крутиш носом ти

Коли в очах моїх палає нестримане кохання,

«Не можу бути я з тобою.

Парубок ти хоч куди,

Але життя з людьми нестиме мені горе.»

І ось зникаєш ти у хащах,

А я лишаюсь на землі.

Стою як вкопаний, весь в чарах

І чую голоси у хмарах.

Минуло декілька років…

У мене є своя родина

Але щовечора я влітку

Приходжу знов до того місця

В надії хоч побачити тебе,

Але ти зникла. Назавжди.

Та спів твій досі ще лунає

І зігріває у́смішку мою.