Випалена вогнем

Ти пам'ятаєш небо, як воно тріскається й осипається,

Дощем, блискавками й навіть палючим градом,

На жінку, яка спираючись на стару свою палицю,

Дивиться в даль за спокоєм, і воліє мовчати.

Скажи чи від цього тепер, хоч хтось прокидається,

Хапає ротом повітря, втирає краплі поту?

Згадує закони й святу, колись дану обітницю,

Дивлячись новини, що вже не викликають блювоту.

І світ, він до всього звикає.

До землетрусів, війн і голоду,

Замкнутий простір видається раєм,

Тим, що не виходять за меж загороди.

Та ти інколи, але все ж згадуєш,

Те, що твоєму серцю робить боляче,

І ситий "перемогами" та "зрадами".

Починаєш жити. Але уже стоячи.

28.06.2017