Панна для Чаклуна

У далекому краю, де ліси були густими, а гори високими, жив молодий чаклун на ім'я Астор. Він тільки почав опановувати своє ремесло, та вже був сповнений допитливості. Астор умів розмовляти з рослинами, слухати річки й навіть розуміти мову зірок, але одна загадка не давала йому спокою: чи може вогонь говорити?

Одного вечора, коли вітер завивав у димарі, а небо вкривали важкі снігові хмари, Астор сидів біля каміна у вашій маленькій хатині. Полум'я тріщало, здавалося, що воно щось шепоче.

— Якщо ти справді живе, то скажи, вогню, чи маєш голос? — звернувся до нього чаклун.

Полум'я здригнулося і раптом стало яскравішим. Астор здивовано відступив, але тут почув теплий, лагідний голос:

— Голос я маю, але мало хто його чує. Ти, юний чаклуне, здатний слухати більше, ніж інші.

— Як це? — здивувався Астор.

— Твоє серце сповнене допитливості й віри у невидиме, — відповіло полум'я. — Хочеш знати мою таємницю?

Астор захитав голову.

— Так, розкажи мені, звідки ти береш силу і чому ти такий гарячий?

Полум'я тихенько засміялося, тріскаючи дровами.

— Я народжуюсь із подиху світу. Коли дерево падає у лісі, воно спить багато років, зберігаючи сонце у своїх кілцях. А коли приходить мить, ти даруєш мені дихання, і я співаю пісню про тепло і світло.

Астор замислився.

— Але чому ти таке непостійне? То ти грієш, то можеш палити й знищувати.

Полум'я стало спокійнішим, і його мови вже не тріпотіли так шалено.

— Бо я — як життя. І я можу бути благословенням або прокляттям, залежно від того, як мене вибрати. Мій дар — зігрівати, освітлювати темряву, але коли мене випускають на волю, я стаю безжальним.

Чаклун похитав головою.

— Тоді як навчитися керувати тобою, щоб ти завжди був другому?

Полум'я відповіло, миготячи теплим світлом:

— Все залежить від мудрості того, хто мене створив. Не я керую світом, а ті, хто розпалює мене. Якщо ти бережеш мене, я захищаю тебе.

Ці слова запали в душу Астора. Відтоді він став уважніше ставитися до своєї сили й до всього, що його оточувало. Щоразу, розпалюючи камін, він дякував вогню за тепло і пам'ятав: у будь-який сили є два боки.

Так і став Астор не лише мудрим чаклуном, а й тим, хто завжди шукав гармонію між силою і добром.