До пекельних пагорбів

Трава, колись буйна й струнка,

зараз бура й липка,

а скоро жнива..

У жнив позичу серпа,

пожну своє лихо -

зостанеться колюча стерня.

Складу до мішка,

зав’яжу міцного вузла

та й закину за пекельні пагорби -

хай би там плакали.

Хай би мали гриба

як я два маю крила,

тоді на душі стане радісно

і тихо-тихо…