Омріяна домовина

Роблю я дім той для душі,

Вже мертвої, без сил в житті.

Різьблю чудові квіточки

Та візерунки по труні.

Так лаконічно виглядає,

Що вже і мрією мні стала.

Така красива, слів не маю,

Ця домовина... Моя мара.

Із кожним різбленям гадаю...

Мої кінцівки утопають.

Отрута діє так завзято,

Та я продовжую різати.

І я різьбив так до кінця,

Все до тих пір поки не впав.

Тепер в труні своїй я спав,

Вже без надії та життя.