19-тий кролик

Мені принесла на хвості сорока,

А зоряне небо знає про те іще більше –

Ти ізнову випав з гнізда не у моєму сні –

Не підйомний для не призвичаєних рук жартівник.

Хіба ж бо сплутати твої всеобіймаючі руки-крила

З чиїмось іще.

Хіба ж бо забути твій немигаючий погляд.

Пам’ятаєш же, як ми удвох,

Ледь не щодня, мандрували світами?

Долучаючись до мореплавця Синдбада,

Проходили між островами циклопів і ліліпутів?

Потрапляли у хащі людожерського лісу,

Ширяли на вільних крилах аж до самої зірки Альдебаран?

Але з від якоїсь пори,

Ти пропав з моїх снів, й так більше й не повернувся.

З усепам’ятаючими очима як у сови,

Мій найвірніший друзяка дитинства,

Дев’ятнадцятий кролик.