🔥 Розпочався авторський конкурс "Неопалима Купина"! 🔥

Електронні книги / Верлібр (159)

Я Вам сподобалась

Я Вам сподобалась –

немовби небо стало ближче.

Я Вам сподобалась!

Прошепотіли Ви на вушко другові.

А я все чула.

Я Вам сподобалася. Я!

Я Вам сподобалась –

Найбільша із похвал!

Я так боялась здатися чужою,

Закритою на тридцять три ржаві замки.

Я Вам сподобалась –

Бальзам на мою душу,

Зітлілу, згублену, втонулу у вогні.

Я полюбила якось безталанно й даремно,

Того, в чиїх очах дзеркалила не я.

А потім ображалася, кидала фото у смітник, ридала...

Любила я. І крапка. І фінал!

А Вам сподобалась.

Доклала всі зусилля:

До дірочок затерла праскою шиття на сукні,

До крові зносила підбористе взуття

Й залила лаку кілотоннами волосся.

Принцеса...

Зображена художниками на портретах,

Вродлива, не потворна, не страшна,

Під макіяжем всі недоліки лягли і сплять.

Я Вам сподобалась.

Хоча ми й не знайомі.

Я усміхаюсь. Я потрібна. Я жива!

Ніколи ще не чула... Яке щастя!

Я Вам сподобалась.

Кохання з першим змахом зафарбованих в три шари вій.

Я Вам сподобалась. Як сонце влітку,

І злива навесні.

Я Вам сподобалась. Прекрасно. Це!..

Дивлюся в дзеркало.

А хто?

Хто Вам сподобався?

Рум'яна лялька?

Без утомлених повік, без кривизни зубів під усмішкою...

Цей маскарад знову звертає не туди.

Принцеса!

Вам сподобалась вона.

Принцеса Вам сподобалась.

Не я.

А я загублена поміж рядків сумних віршів.

А я залюблена невдачею.

Кохання, мабуть, тільки для принцес,

Які подобаються Вам.

...

Ївга Лютневська

Ладунок

Валіза.

Вагаюсь: що брати з собою?

Радість, надію й наїв –

Своє забрати потрібно.

Любов.

Її не пакую, звісно.

Її не носять в валізах,

Як укладати видих і вдих?

Щастя.

Цей вимір залишу тут –

Моя лише половина,

Має сенс цільним воно.

Тепло.

Його видуло вітром учора.

Йому треба полум’я знов,

Таке не складеш про запас.

Біль.

Його було вже доволі.

Не візьму з собою болю.

Хай вітер розвіє й його.

Пристрасть.

Коштовний дарунок плинний,

То гріє, то спопеляє.

Нема в чім узяти його.

Лишаю

Вдячність, повагу й обійми.

Радість, надія й наїв –

Ось і увесь вміст валізи.

28.12.2022

...

Лана Філлі

У нашім місті нині сніг

А в нашім місті нині сніг.

Відчуваєш?

Ніби скрижаніло щось всередині?..

Сніг...

Це білосніжжя, порушене чужими кроками.

Ця тиша, порушена гучними плесками.

Ці душі, порушені вогнем.

У нашім місті нині сніг.

Гострокрилі напівпрозорі крижинки —

єдині повноправні господарі —

вже облюбували місця зламу,

забилися в кутки зруйнованих фортець,

лігши покривалом на наші рани.

Рік тому у фортецях був день.

Тепер — непроглядна ніч...

У нашім місті нині сніг.

Сніг вальсує порожніми вулицями,

вдягає гіляччя у сукенки,

малює на склі символи, які ніколи не розтлумачать ворожі очі.

Сніг лягає на пошрамовану землю,

оголюючи чиїсь сліди:

і колеса валіз,

і дитячі кроки,

і біг, і зойк, і биття серця під курткою,

болюче серцебиття — прощання, втеча, біль.

Сніг мовчить, безшумно ступаючи землею,

що тремтить під чужими ногами.

Сніг затягує небо сірим, лаштуючи простір для сходу сонця.

Сніг нагадує про підступ, наступ і брехню,

оголює зчерствілі душі.

Сніг — наш небесний свідок —

їхній страшний вирок!

У нашім місті нині сніг.

Як білий аркуш, чисте тло,

на якому ми напишемо власний гепі-енд,

одне-єдине слово:

"Воля!"

У нашім місті нині сніг,

і він стелить для нас стежину додому.

Дім. Мій дім. Наш дім —

вільний, як сокіл-сапсан, зображений на прапорі й гербі.

У нашім місті нині сніг.

У нашім місті вже витає перемога.

Відчуваєш?

------------------------------------------

*після снігопаду обов'язково зійде сонце!

Лютий, 2023

...

Ївга Лютневська

неможливе

у квартирі холодно

окрім електроенергії треба

ще дбати про інфрастуктуру,

вражену рашистськими

придурками.

день на день не приходиться.

довго вдивляєшся у

тікток абощо, доки

тебе не відпустить

(у 2008 році одна

студентка сказала,

що "попускати" – це

такий жаргон, але

я вперто вживаю

по своєму)

відчуття свободи перевершує

все! перед ніч нарешті

западає тиша, я

вдягаюсь у кілька шарів

одягу та залажу

під ковдру.

тиша – то моє все!

чути, як шумить фреон

(чи що там іще біжить)

в холодильнику.

навіть дощ перестав

стукотіти по залізному

підвіконню. я нарешті

здіймаюсь на крилах

(вони з'являються,

наче збіговисько дітлахів

у загубленому серед

всесвіту інтернаті)

і ще ти неодмінно

маєш зловити

щось, що насправді

зловити

неможливо.

...

мелхіседек

дощ

ах, життя

які іноді вигадує

кульбіти!

що ти, наче той

танцор,

починаєш

виробляти піруєти!

досконалість

виструнчується

у заплутану траєкторію,

а так хочеться

бути відстороненим

від усіх цих

загадок

та пересторог.

тож мусиш ставати

філософом,

бо інакше

як втрачати

іще когось?..

іноді мусиш

йти наосліп,

тому що

як інакше – у

проливний дощ?

...

мелхіседек
16+

Прийдешнім поколінням

Якщо… якщо все буде правильно

Та так, як хочемо,

Та так, як пророкує небо,

Та так, як нам написано

На долі – на долоні,

Та так, як би того хотіли

Родини наші,

Аби захотіли.

То проживемо ми,

Можливо, навіть довго,

Можливо, будуть діти,

Навіть – спільні,

Можливо, навіть разом.

Й могилу нам насиплють в лісостепу.

Та під одним курганом поховають,

Та буде наше поховання парне

Таким… напівцнотливим,

Як перша ніч – з тобою та без тебе.

Його, можливо, навіть розкопають

Прийдешні покоління цього людства,

Що виживе, ймовірно, в катастрофах.

Не знаю, що шукати вони будуть.

Знайдуть. Не артефакти, а кохання.

...

Мавка (Ганна Заворотна)

цинічний

мене сьогодні заледь не назвали геєм

коротше, я перестрівся з одним знайомим,

а він мені пояснює,

чому в мене щось

не склалось.

так, ніби він все про мене знає

насправді він вірянин,

до того ж московського патріархату

я кажу йому, що за тобою

хтось стоїть

врешті-решт, ми все рівно

заговорили про нього –

про Бога.

й коли він вирішив,

що мене відцурався саме він,

але чому саме, зрозуміти не міг,

то щось таке й

ляпнув.

дівчата, які мене знають,

всміхнулись би, мабуть, так

само, як і я!

його Бог може мене й відцурався,

звісно, тому що в кожного

він, вочевидь, що

свій.

це щось таке

всередині

тебе, що ти завжди

знаєш, що ти

не сам!

але за всіма зовнішніми ознаками,

скажіть, хто від

нього ще не відцурався?

...

мелхіседек

Фідбек і Вдячність

Твій розпач — мерхлі квіти,

Котрі лиш множать сум:

Нізащо не зігріють

Того, хто занепав.

Провина ж натирає,

Пече, гірчить і тисне.

Яка зі того користь,

Коли ти загубивсь?

Цінуй усе наявне,

Підтримуй ще живих.

Добро — то чари справжні,

Що довжать людям дих.

...

Євген Сонях

людина

ворог – він і є ворог

просто зазирни йому в очі

я колись думав, що

можна знайти ворога у собі,

але як бути із ворогом,

що зачаївся в

темряві?

краще вже той, що

з піною з рота

піде тобі навпрошки...

дай лиш йому таку можливість!

і коли людина почне

кричати, втрачаючи щось,

що тримала в душі –

дивишся, а нічим він не

краще й не гірше

за когось – краще нехай

вже їде, де зарплата

більша, де війн

немає й тривог – видимих

та невидимих, де

ніхто не замкне тобі

рота за те, що

ти вважаєш – за істину.

бачиш, що ніде воно

краще не буде,

аніж сам ти не станеш –

справжнім і сильним. справжньою

стане й твоя країна – тільки

наважся назвати її:

Україна!

...

мелхіседек

Наміри

Коротка та була дорога

Вела вона до ріки краю

Там були палки, було купа грязі та сміття

І риби було вдосталь

Та прийшов час повернути її гирло

Туди, де промені сягають краю

І творять вони чисту й нову сталь

Яка прямісінько із жерла

Своїм потоком пропалює нове русло

Для того щоб потоки лави

Які із часом можуть знов піти

Не накоїли тих самих катастроф

А уникали й пізнавали той самий шлях

Який відомий навіки

...

Славець М.
16+

Сповідь: потаємне, болюче...

Я не хотіла цього знати.

Ніколи.

Знати про таке ненормально, а відчувати просто божевілля.

Божевілля.

Я стала трохи божевільна.

Трохи.

Стала.

Я не хотіла цього знати:

Як засинати зі страхом під серцем,

Як підриватись з ліжка посеред ночі,

Що перестала бути глухою

І почала волати не по-людськи.

Я не хотіла знати,

Як стискається тіло від шаленої хвилі

І як звучить розбите скло, що слугувало вікном.

Я не хотіла цього знати.

Я не хотіла знати, чому існує стереотип про масову істерію на гречку у будь-якій незрозумілій ситуації.

Я не хотіла знати, як важливо смакувати момент, коли ти можеш спокійно послухати тишу, і як гірко втрачати таку можливість.

Я не хотіла знати, як це дізнаватися про загибель знайомих і боятися почути це знов щодоби, щогодини, щохвилини…

Я не хотіла знати, як це спати в куртці, шапці та взутті й при цьому мерзнути.

Я не хотіла знати, як тремтять руки в очікуванні чергового гучного…

Здається, тоді чутно голос демона з самісінького пекла!

Я не хотіла знати. Я не хотіла цього знати.

Години летять, як божевільні.

Навіть вони збожеволіли.

Який нині день тижня?

Яке нині число?

Яка нині пора року?

Усе сіре.

Згасле.

Мертве.

Я не хотіла знати, що таке можливо.

Минув місяць, а я все ще не вірю, не вірю, не вірю!

Я не хотіла знати, що таке заздрити

Тим, хто засинає і прокидається у своєму ліжечку,

Тим, хто виходить на вулицю,

Тим, хто куштує улюблені страви,

Тим, хто планує свій день,

Тим, хто продовжує жити, як жив.

Я не хотіла цього знати.

Я не хотіла цього знати,

Як болить, коли палає рідне місто,

Коли чорніють його зелені очі.

Я не хотіла знати, як виглядає підвал у моєму домі.

Я не хотіла знати, якими пустими виглядають квартири за розбитим склом.

Я не хотіла знати, як звучить «град», міномет, кулемет…

Я не хотіла знати цього страху.

Я не хотіла знати цього жаху.

Я не хотіла знати цього.

Я не хотіла знати.

Я не хотіла.

Я не…

Я.

23.03.2022

Є. Лютневська, збірка "Луганщина"

...

Ївга Лютневська

Без назви

Навіщо нам на землю сонце світить, сади шумлять, шумлять смереки?

— То для добра, — пояснюють Монтеккі.

— То для добра, — теж кажуть Капулетті.

Але ж то сонце в чорних хмарах меркне, сади ламають град і вітер!

— Це зло, — кивають Капулетті.

— Це зло, — підтверджують Монтеккі.

До того ж війни ті постійні. І ворогують люди в світі!

— Це зло, — сумують знов Монтеккі.

— Це зло, — зітхають Капулетті.

То що ж робити? Війни не одне століття, і ми вже так давно каліки.

— То для добра, — храбряться Капулетті.

— То для добра, — у груди б’ють Монтеккі.

Але порожньо на планеті стане, бо люди на війні вмирають!

— То не біда! — відповідають нам Монтеккі.

— То не біда! — сміються Капулетті.

Ну, а якщо… згорять ліси і річки… І хто тоді відповідає?

— То Капулетті, — кажуть нам Монтеккі.

— Ні-ні, Монтеккі, — кажуть Капулетті.

...

Олена Шапран

І знову

Вона була до непристойності красива, завжди приходила непомітно.

ЇЇ обійми затамовували подих, по шкірі пробігав легкий морозець.

Дотики були мов вітер, вільні та легкі.

А вуста неначе дощ, такі ж прохолодні й ніжні.

На вилицях виднілися сльози, зрештою сльози - біль, яку вона ховала в собі.

Ох ці очі, як небо безмежні, як місяці посеред хмар.

Волосся руде, таке ніби листя зі старечих дубів.

...

Олесь Каменяр

Про головне

------------Головне-----------

Мовчати-------------Кричати

Не рухатись-------------Бігти

---------Життя таке----------

Повільне--------------Швидке

Ти просто дозволь собі бути

Равликом-----------Гепардом

--------------Ти----------------

Вір-----------------------Не вір

-------У силу кохання---------.

-------------Іди----------------

По----------------------Проти

------------Течії.---------------

------І все буде окей.--------

...

Дарія Гульвіс

Німота

Мінливі думки

Як сни

Сплелися зміями

Похмурі і німі

Без слів

Без мрій

Без дій

Гливка велична німота

Повільно рота роззявля

Глуха, сліпа

Кричить без слів

А з крихт розтерзаних надій

Знемога пророста

Іду

Бреду

Повзу

Крізь неможу роблю цей крок

У тілі забагато вже дірок

Не зібрати пазл цей нікому

Крізь біль і втому

Свій меч я підійму

І більше кроків не зроблю

Нема сил

...

Дарія Гульвіс

Моя заблудла і неохайна душа

Моя заблудла і неохайна душа,

Кудись мене тягне.

Чи то у світло, чи то в темряву,

Або й зовсім у нескінченну глибину безладу.

Хотіла б я знати, яка доля мені уготована,

Коли в серці горять протиріччя,

То обпалюють, то остуджують.

І здається, що більше немає ніякого виходу.

...

Айлін Руж

Усмішка

Її мовчання - це контур голубки,

що тонкою ниткою крил

розділяє сонце палких губ

і здимається вище хмар,

коли посміхається небо її очей.

Там плавиться золото променями скипівши,

І ллє солом’яну тінь - шепотіння,

переливаючись у шовкове волосся ночі,

що наче куліси розходиться відкривши простір

для серця любовної пісні, їі усмішки.

07.11.2020

...

Володимир Каразуб

ЗАПИСКА БЛАЖЕННОЇ

Не питай як у мене справи

Я тобі не відповім

Не запитуй у чому справа

Я сховаюсь від тебе у дім

Я втечу в свій маленький ящик

Буду далі я від людей

Тут заразять мої таргани

Мене купою дивних ідей.

Я – психічно хвора людина

Дівчина без болю і без жалю

Я виплакала всі свої сльози

І відстоюю волю свою

Я лишу цю записку людям

Що читатимуть її за роки

І хтось скаже: «Вона блаженна,

Загинула в молоді роки».

...

Валерія Дроздова

король!

мені іноді здається, що

я вибішую людей

може це, звісно,

я так тільки лещу

власній уяві!

але, до прикладу, як

пару днів тому

я перестрівся з одним

чуваком – на

тротуарі.

ну, зіткнулись плечима –

було враження, що

він хотів зіткнутись –

але в останню мить

передумав!

а я ж – навпаки!

ну, зійшлись ми

й почали обмінюватись

думками – з приводу!

він мені спочатку

каже, що я – ніхто!

дивно, але

саме так мене

виховувала моя мати!

що яким я був

від народження – я

й не згадаю!

так от, а тоді

він каже, що я

ходжу, наче король –

наче саме це його

й вибісило!

мені дуже важливо

було зрозуміти

думку людей, які

вважають мене – за

ніщо)

...

мелхіседек

Що це...?

Я прибув у порт "Всесвіт"

неспішно чекаючи на наступний рейс "Життя".

"Дивне відчуття, жити без поспіху та болю." - неспішно роздумував я.

Повільно й потужно корабель пливе

розсікаючи хвилі безмежні

прибуває до берега все ж.

Пришвартувавши свій якір міцний

всі пішли до штормтрапа.

Всередині

Поет поетичну поему писав

а я собі непомітно читав.

"Чудові слова про неабиякі відчуття." - мовив з захопленням я.

Стало, навіть, шкода

що забуду його

і він не згадає поеми слова.

-------------------------------------------

Штормтрап - різновид мотузкової драбини з дерев'яними щаблями, що використовується на флоті.

...

Олесь Каменяр

Переклад з естонської вірлібру Kristiina Ehin

ПО-ЩУЧОМУ ВЕЛІННЮ

Звичайні російські хлопчики

раптом вистрибнули на поле зі своїх

комп’ютерних ігор і одразу потрапили на передній край війни

їм сказали – там ворог

його треба денацифікувати

пропустити через сито

відсіяти людяність від нелюдяності

По-щучому велінню

немов засліплені звичайні російські чоловіки

стали стріляти по лікарнях та дитячих майданчиках

Мамо, я боюся, ми повинні бомбити все навколо!

встигає зробити дзвінок російський солдат

на далекий берег річки Об.

Тату, тримайся!

Пересилає повідомлення із притулку у Чернігові.

українська дитина п’ятий день поспіль своєму батькові,

який захищає міст через Дніпро

Проста російська жінка!

Твій син зараз вбиває!

Твій чоловік проливає чиюсь безневинну кров!

Роблю найбільшу пожертву у своєму житті Червоному Хресту

і мій внутрішній втішник застерігає:

нічого іншого ти зробити зараз не можеш –

вдихни глибоко в цей зимовий день з сонцем, що ледь промайнуло

Не дозволяй свою свідомість перетворити на поле битви!

Щука бажає знищувати

Бог допомагає, як уміє

Я зайшла до музею

дивилася на тріски, які колись запалювали мої предки,

і зловила себе на думці

А чи не горять вони вже з обох боків

як знак

Ти і я

Ми і вони –

хто ми тут в історії Європи

у цій, що продувається

усіма вітрами частини землі?

Тільки встигли після березневих бомбардувань

на руїнах вирости парки...

Лише встигли після зацементованого Чорнобильського саркофагу

народитися сини...

Лише встигли звестися меморіали...

Хто ми?

Невже тільки піщинки –

наважилися сподіватися,

що тримають лінію фронту

– добро і зло – перебуваючи між

з дитинством, що вміщає в себе

синє море з мерехтінням жовтих відблисків

Честь та совість

занурили у темряву...

У прикордонному місті

приготовлені столи для мирних переговорів

на яких графини з водою здригаються від

ракетних ударів

У далекому селі українська бабуся

робить млинці та вареники із запасів борошна та яєць,

які залишилися після бомбардування її сільського господарства

Українська бабуся

тримає відчиненими вікна у бік фронту де йдуть бої,

щоб сто юнаків прийшли до неї,

сіли за цим нескінченним жертовним столом поїли

і припинили цю братовбивчу війну,

а потім усі разом

поставили б назад дах

на її розбитий будинок

ОЛЕНА ШАПРАН

10.08.2022

HAVI KÄSUL

Tavalised vene poisid

arvutimängu tänavalahingute tallermaalt

äkki päris sõjaväljale sadanud –

vaenlast denatsifitseerima

inimlikkust sõelapõhjaks laskma

Havi käsul

pimedusega löödud –

tavalised vene mehed

tulistamas haiglaid ja mänguväljakuid

Ema, ma kardan, me peame pommitama juba kõike!

jõuab vene sõduri kaugekõne

Obi jõe kaldale

Isa, pea vastu!

saadab viiendat päeva

Tšernigivi varjendis konutav ukraina laps

sõnumi oma isale

kes kaitseb Dnepri silda

Tavaline vene naine!

Sinu poeg tapab praegu!

Sinu mees valab süütute verd!

Teen oma elu suurima annetuse Punasele Ristile

ja mu sisemine rahusaadik manitseb:

mida muud sa praegu teha saad –

hinga sisse selle talvepäeva üürikest päikest

Ära lase oma meeltest lahinguvälja teha!

Havi tahab hävitada

Taara avitab kuidas oskab

Ja ERMi külastades uurin igaks juhuks

kas pirrud

muuseumi klaasvitriini ja tulemüüri taga

juba lõkendavad?

Sina ja mina

meie ja nemad –

kes me oleme

siin Euroopa ajaloo

tuulepealsetel maadel?

Vaevalt said märtsipommitamise rusudele

pargid peale kasvada ...

Vaevalt sai Tšernobõli sarkofaag tsemendiga üle valatud

uued pojad sünnitatud ...

Vaevalt said memoriaalid rajatud ...

Kes me oleme?

Kas liivaterad ainult –

hinges vappumas terve rindejoon

– headuse ja kurjuse – vahel

sätendamas terve lapsepõlvetäis

sinikollast merd

Au ja südametunnistus

pimeduse piiramisrõngas ...

Piirilinnakeses kaetud pikk rahuläbirääkimiste laud

kus veekarahvinid tärisevad

raketilöökidest

Kauges külas küpsetab Ukraina vanaema

pliine ja vareenikuid

valmis varutud jahust ja puruks pommitatud kanaaediku

viimastest munadest

Ukraina vanaema

hoiab aknad rinde poole lahti

et sada poissi tuleks ja istuks

tema lõputu armulaua taha sööma

jätaks vennatapu ja tõstaks katkise katuse

pea kohale tagasi

Kristiina Ehin

03.03.2022 Tartus

...

Олена Шапран

візит

яскраво барвистий жакет свій

недбало поклала на спинку вигнуту крісла

жваво розповідала про світ і життя

жартівливо про наше кохання

я слухав тебе

я був радий тобі...

не очікував що увійдеш до мене в халупу -

в прокурене лежбище

в безладі у бедламі якого марную свій час

насміхаюся над життям і над світом

саркастично пригадую щось із кохання

(уявив себе п'яним огидним сатиром)

теревеню собі самому і мимрю злорадно

про відносини між людьми

про їх благоустрій і побут

і взагалі... - сибаритствую животію у ліні

почуваю себе таким собі зажерливим міщанином

і раптом... - ось ти

красива така

весела суєтна щебетуха

і я радий тобі

я радий що ти мене не забула

а то почав уже скніти

в думках своїх мерзлих і прикрих...

...ми пили вино

танцювали

кружляли

пурхали метеликами у саду

і над квітами степом

а потім безтурботні блукали

майже порожнім містом

а далі...далі - ти зникла

пішла

розтанула ластівкою небокраю

...і я знову у кріслі з порожнім келехом у руці

злорадно до себе собі бубоню

про благоустрій і побут

про відносини між людьми

і марю у роздумах над якимось незнаним мені буттям

похований

схований

...весь

занурений в спогад.

...

Ем Скитаній

Юність

Мене обіймає Юність,

закутуючи у свою вуаль.

У неї розмиті риси обличчя,

вона не дає мені оглянутися.

Її сміх дзвінко віддає десь

усередині мене.

Вона цілує так безтурботно,

забираючи частинку мене.

Моя Юність йде,

залишаючи сліди на піску.

Вона була такою ніжною.

танцюючи біля моря зі мною.

Йдучи безповоротно,

ніжний промінь моєму житті,

подарував наостанок квітку.

...

Чорновод

Дворові пси

Ти народишся на кістках дворових собак,

які померли від зимового холоду

Твій батько - мороз

Твоя мати - віхола

Ніхто не підгодовував собак

І вони героїчно загинули

Аби стати тобі ложем

Колискою тобі стати

Ти вдихнеш морозне повітря

І станеш нарешті живим

Ти видихнеш білим снігом -

І навчишся нарешті дихати

Свій перший погляд кинеш

На сліпуче зимове сонце

Ти осліпнеш -

Зможеш нарешті бачити.

І прибіжить останній дворовий собака

Що лишився живим

Буде тобі годувальником

Бо-ж побратими його загинули

Аби стати для тебе ложем

А коли настане весна

Сонце перестане сліпити очі

А останній живий піде вдалечінь

Ти перестанеш дихати

І загинеш на перших підсніжниках

Вирослих з кісток дворових собак

Які вже обернулись на попіл.

...

Катя Ворон

Райське кохання

Три дні і три ночі закохані коханням упивались,

Кохання примножувати намагались.

І хай небо упаде чи грім ударить,

А він її до себе так і манить.

Вони такі щасливі,закохані,мрійливі,

А колись мрії здавалися такі мінливі,

Зате тепер вони разом,

Хоч інколи часом,

На мить зупинившись

І один на одного подивившись

Пригадують розлуку,

Як нестерпну муку.

Кохання це зламати нікому не під силу,

Несе він її на руках таку щасливу.

А він її цілує милу,

Красиву і мрійливу.

Доби без неї він не проживе

Хіба без неї він живе,

Чи дихає чи жде.

Чого він жде-до неї він іде,

Щоб розказати як сильно її кохає,

Шо кращої на світі він не знає

І що до неї він особливе почуває

Хоч і сам не знав що на світі таке буває,

Що з головою накриває.

Чи зможем ми кохати як вони?

Кохає він її за те-що все йому дає

І що без залишку йому себе віддає.

Чи буде він кохати когось ще так як її

Та зовсім ні.

Кохати вічно буде він її

Іншої й знати він не захоче.

Не кохатиме і не ласкатиме,

Іншої ніколи він не матиме,

Бо свою єдину він кохатиме

І за нею він зітхатиме,

Ніби школяр

Дивної казки маляр.

А вона як його кохає,

Що й світу білого не знає

Як з роботи його зустрічає і обіймає

За ним вона упадає.

Як любить засипати в його обіймах

Їхнє кохання загадкове наче у фільмах

А як вона його цілує,

Мов картину малює.

А як він її зігріває,

Що вона аж зомліває,

Бо від одного дотику згорає,

Палає,кохає,тає.

По губам він її читає,

Подумки з нею розмовляє,

Таємниці всі її знає,

Глибини її вивчає,

Кожну клітинку тіла її пам*ятає.

Кохання їхнє-то шедевр

Бурхливе, але ніжне мов маневр.

Дружиною своєю він її назвав

Щастя в житті він більшого не мав,

А вона чоловіком його називає

Новий Рік з ним зустрічає,

Вже й цілу купу дітей від нього має.

Горя вони не знають,

Бо коли діток своїх обіймають,

То про усе на світі забувають,

А більшого їм і не треба.

...

Діана Гобой

Чому ми сумуємо? Чому ми плачемо?

Чому ми сумуємо? Чому ми плачемо,

Адже краще забути і відпустити,

Ніж душу собі ятрити…

Ми перемогли чи ми переможені,

Ідемо дорогами довгими знеможені

І чекаємо на промінь надії,

Що десь жевріє наче блискавки мрії.

Чекаємо перемін і змін у інших,

Але змінити можемо лиш себе,

Тоді чому ми переживаємо про все?

Адже життя таке непередбачуване

І доленосних речей не уникнути,

Потрібно лиш в закони буття вникнути,

Щоб сльози висохли і тихий мир зійшов,

Ти подивись- він вже прийшов!

...

Діана Гобой

НАША ЕПОХА

Роки свистіли кулями над головами —

Там, де були ми, а ще ті, що із нами.

Вовками судомно вили вітри.

Нелюдських здолано бід — не одну й не три.

Розверзті пащеки безодні — над усіма шляхами.

Ти, що була зі мною, як Місяць сходив над нами,

Чи пам'ятаєш голос моєї замріяної гітари,

Регіт часу, паракордом вплетений у примари,

Запахи й звуки нещадних боїв нічних?

Знай, що усе — ненамарне,

Навіть якщо невимовно болить.

Заглядаючи вовчим світилом

Туди, де кожна душа — лиш мить,

Крокує у безвість епоха з роздертим нутром.

© Максим Солодовник, 2. 12. 2022

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2022

...

Максим Солодовник

О, Сонце

О сонце- ти мій непрочитаний лист,

Який я маю прочитати.

Мій недописаний звіт,

Який я маю дописати.

О сонце,

В очах твоїх я бачу надію

Здійсню заради тебе мрію.

Загадуй бажання,

Хочеш вірш складу про кохання,

Мелодію заспіваю

Або на скрипці зіграю.

Весь світ до ніг твоїх покладу,

А взамін тільки кохання прошу.

Мені нічого не треба, сонце

Лиш, щоб бачити тебе у віконце,

Щоб коли додому поверталась,

То в метелика оберталась

Холодні зими в обіймах твоїх зустрічати,

Бути поруч з тобою- кохати!

...

Діана Гобой

Кажани

Дощ починався тричі:

вперше полопотів кількома краплями

упавши на листя яблуні,

що устами ночі прошепотіли:

ти,

ти,

ти.

Тоді об'явився вдруге,

мов лис, що забіг на подвір'я

і перестрибнувши через прямокутник живоплоту -

високо задер хвоста.

Втретє, дощ накинувся кажанами,

І ніч пролетіла шурхотом їхніх крил.

10.08.2020

...

Володимир Каразуб

Доріанна

Нехай згорить той світ

Де серце моє тобі належить

Де край доріг закінчує мою свободу

Там кінець всбому, живому й не живому

На щастя або на жаль

Ті "мрії" залишуться лиш мріями,

в думках моїх,

Ти мов частичка моєї душі

залишила про себе спогад

Шрамами у мозку й серці,

в яких від разу в раз

Болить... до поки не помре в мені людина.

Та досі я шукаю в собі сили,

щоб відновити пошук

Того сліду, що залишила

як спомин про всі потуги

...

Славець М.
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🔥 Розпочався авторський конкурс "Неопалима Купина"! 🔥
08.05.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

В ці неспокійні дні, українці як завжди показують незламність та здатність робити свою справу, не зважаючи на підступність ворога. Саме тому ми не зупиняємось і запускаємо новий авторський конкурс "Неопалима Купина", тема якого дає можливість кожному написати про українську боротьбу! ✊🇺🇦

... Детальніше
Блоги
Нова глава! Й цікавий сон)Ailey Leiden
29.05.2023
Я повернулась до вас з новою главою! Арі вирішила замахнутися на життя професора Снейпа?😥 Ой, випад ... Детальніше
Сни моєї відьми (співавтор – Домовий)Лана Посолонь
29.05.2023
Хто читав нотатки Недовідьми, мене зрозуміє. Я дала дозвіл своєму Домовику оприлюднювати деяки мої с ... Детальніше
Коректура книгОлена. Коректор
29.05.2023
Шановні автори! Хочу запропонувати послуги коректора. Я філолог, маю досвід роботи з художньою, наук ... Детальніше
Новини нового старого романуДанило Великий
29.05.2023
Щось давно не було блогів... Хто знає, той знає що я пишу величенький роман вже як пів року. Комусь ... Детальніше
День Сєвєродонецька💙💛Ївга Лютневська
28.05.2023
Рідненький! У тебе сьогодні день народження! Ти зустрів його Не під спів і радісний сміх містян, А ... Детальніше
💚 З Днем Києва! 💚Аркуш
28.05.2023

Київ це...

"Де колишуться віти
Закоханих мрій...
Як тебе не любити,
Києве мій!"

... Детальніше
На Аркуші вже:
6598читачів
54141коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: