В тіні Сонця

Наступного ранку захекана Ірен ввалилась до палати з двома пакунками.

- Хутчіше перевдягайтесь — мовила вивалюючи вміст пакунків просто на ліжко, — побігаємо.

Ще трохи сонна Кріс здивовано дивилась на два однаковісіньких комплекти спортивного одягу.

- Я бігатиму з Вами. Лікар наказав не залишати Вас без нагляду. Та я й сама давно збиралась почати, але все якось не виходило. Поправді, у мене навіть одягу відповідного не було — торохкотіла Ірен вдягаючи один із комплектів.

- Ти що, купила мені цей одяг та кросівки?

- То не я. То Андрієва ідея. Андрій це той інтерн, високий такий. Він заходив сюди декілька разів з лікарем. Пам’ятаєте?

Кріс всміхнулась.

- Це той, що часто спізнюється?

- Так. Він навіть на побачення… Це неважливо. Вибачте. Так от я запитала, чи не має він зайвого спортивного одягу, бо Вам нема в чому побігати, а він узяв та й купив цілий комплект, а заодно й мені, щоб і я могла побігати з Вами. Він чудовий - замріяно додала Ірен притискаючи до щоки м’якеньке флісове худі. 

- А мою піжаму теж Андрій купив?

- Ні. Піжама моя. Вона Вам чудово підійшла, бо ми одного зросту. Не в пожежному ж костюмі Вам залишатись. То я й віддала її для Вас. Але Ви про це не турбуйтесь. Це я спортивного одягу не мала, а піжам в мене ціла колекція. Люблю м’якенькі речі, бо вони такі… такі м’якенькі. Але прошу Вас, хутчіше перевдягайтесь, доки ніхто не прокинувся. Я трохи соромлюся, бо ще ніколи не бігала.

Дівчата перевдягнулись і навшпиньки рушили сонними порожніми коридорами до парку, що з трьох боків охоплював будівлі госпіталю. Обрали  затишну алейку, що огинала по краю весь парк. Бігли повільно. Розмовляли.

- Ти ж була там, на острові, коли мене знайшли? 

Ірен, що до того весело базікала про все на світі, раптом замовкла. Вона помітно нервувалась.

- Тільки лікарю не розповідайте — мовила благальним тоном, — мене там не повинно було бути… Я зовсім випадково… Так сталося… Андрій мав летіти, а я лише вийшла подивитися…

- І вирішила полетіти з Андрієм? — спробувала вгадати Кріс.

- Ні. Ви нічого такого не подумайте. Ми з ним тоді ще не зустрічались і навіть знайомими не були. Просто медсестра з екстреної бригади ногу підвернула і віддала мені сумку з матеріалами, щоб я до вертольота донесла. А Андрій схопив мене разом з сумкою і  втягнув досередини. Ще й вилаяв, що я останньою прибігла, виліт затримала. Вертоліт відразу злетів, а я промовчала з переляку.

- Екстремальне знайомство.

- І не кажіть. Я ж без куртки була, та ще й капці скинула, коли з сумкою бігла, щоб не заважали. То мене пледом обгорнули, щоб не холодно було, а Андрій, ще й свою куртку віддав…

- А чому не можна про це лікарю розповідати?

- Розумієте. Я в ту ніч мала у відділенні чергувати й не залишати його навіть на хвильку, а тут таке. На щастя в мою відсутність нічого такого не трапилось. Я встигла повернутись за хвильку до лікаря. Ви ж йому не скажете?

- Не скажу — пообіцяла Кріс, — негарно було б підставляти подругу.

- Ми подруги? Так. Ти найкраща моя подруга! — Ірен аж підстрибувала з радості, міцно обняла Кріс, потім штовхнула її в плече і відбігла ховаючись за деревом. Кріс підхопила гру й хвилин із десять вони бігали одна за одною сміючись та штовхаючись мов діти. Ірен мов підмінили. Щойно перед цим вона навіть при нешвидкому темпі бігу щораз відставала спиняючись, щоб віддихатись, а тепер була просто переповнена нестримною енергією.

- Не думала, що ранкові пробіжки то так весело — нарешті спинившись, щоб перевести дух промовила Ірен, — бачив би мене зараз Андрій.

- Тебе важко не помітити — до дівчат наближався статний юнак в спортивному одязі, — стільки енергії. Он зовсім пацієнтку забігала.

- Вона не пацієнтка. Вона моя подруга, І забігала мене не менше аніж я її — зреагувала Ірен.

- А ви рання птаха, міс Козак. Думав застану вас ще в ліжку. Спеціально приїхав якнайраніше.

- І все одно спізнився — засміялась Ірен.

Юнак лише знизав плечима та ніяково посміхнувся. Зібравсь було щось відповісти та Кріс його випередила.

- Мені дуже потрібна ваша допомога.

- Щось трапилось? - перепитав Андрій.

- Ми обов’язково допоможемо — запевнила Ірен.

- Там, на острові, у мене була сумка з деякими важливими для мене речами. Мені дуже потрібно її знайти.

- Не пам’ятаю ніякої сумки — задумливо мовив Андрій, — ми боролись за Ваше життя, а не розглядались довкола. Можливо вона згоріла під час пожежі…

- Я бачила якусь сумку. Сріблясту як і ваш пожежний комбінезон. Її поліціянти віднесли до свого вертольота. А потім ще й за комбінезоном приїжджали до госпіталю.

- Це точно вона — вигукнула Кріс, — срібляста! 

- І як ти тільки це розгледіла вночі серед тієї метушні? — здивувавсь Андрій.

- Я ж була в самих шкарпетках і мусила лишатись у вертольоті, а поліційний поруч приземлився.

- Як же мені її тепер повернути?

- Я не знаю — сказав Андрій, — поліція проводить розслідування пожежі. Можливо, коли закінчать…

- Ви можете запитати про це у детектива. Він прийде сьогодні, щоб поговорити з Вами. Я чула його з лікарем розмову.

Кріс замислилась. Розмова з детективом її трохи лякала. Як пояснити йому все, що з нею сталося якщо вона й сама цього не розуміє?

Але це шанс повернути загублене серце Арри від якого Кріс нізащо не відмовилась би.

- Я поверну тебе, сестричко, хай там що.

Нарешті бігуни добрались до лікувальних корпусів. Чимало із пацієнтів вже прокинулись і вітали Іскорку махаючи руками з вікон. Кріс усміхалась та вже звично махала їм у відповідь, а Ірен зовсім зніяковівши намагалась ховатись за спинами друзів.

Андрій поглянув на годинник.

- Ну ми й забігались! Мушу вас залишити. Одного запізнення на сьогодні вже досить — і поспішив до будівлі.

Кріс повернулась до Ірен.

- Давай ще одне коло.

- Ні-ні! — запротестувала та, — ще одного я не витримаю.

- Тоді зачекай мене тут, а швиденько оббіжу ще разок.

- Ви тільки не затримуйтесь. Лікар сваритиметься, що бігаєте без нагляду — вигукнула їй вслід Ірен і пішла до найближчої лавчини.

Кріс бігла викладаючись на повну.Думка про можливу скору зустріч з Аррою окриляла. Несподівано з бічної алеї навперейми вискочив невисокий лисий чоловічок в картатому костюмі та темних окулярах

- Спиніться, міс — окликнув бігунку розмахуючи руками, — спиніться. Мені треба з Вами поговорити.

- Ви певно детектив із поліції — здогадалась Кріс.

- Так. Саме так. Я з поліції. Детектив е-е-е… Стоун. Ходім присядемо, я Вас довго не затримаю. Лише кілька запитань. Просто необхідні формальності.

Бічна алея, з якої вискочив детектив, як виявилось, була дуже короткою та закінчувалась  затишною бесідкою заплетеною диким виноградом. Туди вони й направились.

- Про що Ви хочете дізнатись?

- Про все. Розкажіть все про себе і про те що ж сталося на острові — чоловік дістав із кишені потертий диктофон, — у нашій справі дрібниць не буває.

- Навіть не знаю з чого ж почати. В те, що сталось мені й самій важко повірити. Все дуже заплутано. Боюсь Ви вирішите, що я з глузду з’їхала.

- Це чудово! Люблю неймовірні заплутані історії. Цебто справи.

- А хіба Ви не вестимете протокол, не ставитимете питань?

- Ненавиджу всі ці формальності. Мої помічники потім все оформлять  як слід на папері. І Вам обов’язково надамо примірник. Розповідайте вже і не бійтесь. Уявіть, що це не допит, а… Інтерв’ю для ранкового шоу — останні слова поліціянт промовив награно-театрально, ніби й справді розпочинав якесь шоу.

- Здається даремно я боялась розмови з поліцією — вирішила подумки Кріс і дотримуючись того ж піднесеного тону почала свою розповідь.

- Я Кріс Козак, астронавт…

Час збігав непомітно. Кріс розповіла детективу і про пошкоджений зонд, і про політ на Ікарі. Як вона потрапила під удар протуберанця й незрозумілим чином перемістилась в минуле. Не стала розповідати лише про Арру та чарівний іридійський календар (хай вважають їх звичайними сувенірами). Разом з тим особливо старалась донести інформацію про кліматичну катастрофу час якої невпинно наближався.

- Що ви думаєте про все це?

- Неймовірно! Себто, в таке важко повірити, але тим цікавіша справа виходить.

Детектив дістав із кишені годинник.

- Ого, Мені вже час із Вами прощатись. Дякую за надану інформацію. До речі, а то не Вас там шукають?

Окружною алеєю бігли Андрій, вже в медичному костюмі, та Ірен, що зо всіх сил намагалась від нього не відставати. Кріс поспішила їм назустріч.

- Де ти була? — на очах медсестри блищали сльози, — Знаєш як я хвилювалась? Ти ж казала швиденько оббіжу…

- Вибач, Ірен, Не хотіла, щоб ти так переживала. Я з детективом розмовляла… про пожежу…

- З яким іще детективом? — поцікавивсь Андрій.

- Із поліції.

Кріс повела рукою в бік бесідки, але там вже нікого не було.

- Він щойно був тут — розгублено промовила Кріс, — детектив Стоун, здається. Розпитував що зі мною трапилось, і про пожежу.

- Не знаю з ким ти розмовляла, але детектив Стоун зараз чекає тебе в палаті — повідомив Андрій, — мене лікар послав знайти тебе.

- Сподіваюся в Ірен не буде через мене неприємностей? — захвилювалася Кріс.

- Не буде. Я сказав що ви разом бігаєте.

- Більш не відпущу тебе саму — сказала Ірен витираючи сльози кінчиком рукава, — не уявляєш як я перехвилювалася.

Друзі звернули на стежинку, яка вела прямо до лікувальних корпусів.