САД

САД

— Не можна так, дитино ! Від мене взята ти...

Ти — плоть моя... З мого ребра, прогин, площина кості...

Єва !

Хіба вона послухає ? Тендітна сіломіць.

Уперті пальці з хижостю гнучкою стискають шмат стегна.

Рука тремтить Адама — вже кут тонкого рота

У пах йому дихання віддає.

Вона жбурляє стогін. Забракло сонця. “Моя жар-птиця!”

Кисень...

Ця насолода достає до серця, здригається живіт,

По венам кров хитає. Поглажує жвавіше та притуляє груди,

До збудженого м´яса. Сила й міць.

— Язик твій...

— Пружний ?

— Да! Що робиш ти, панянка божевільна.

Вуста Господь поб´є.

— Це — праведність моя. Я потрапляю в Небо...

Чи саме, любий, так ? Невже насправді, вільна ?

Адамова статура. Перформанс.** Колір шкіри відблискує,

Як промінь. Він Єву надихає, царапає по м´язам, примушує її.

Преривчасто, краплинками спадає оголений харит,

Звучання злої ніжності, солодкая знемога.

У Єви рветься серденько...

Адам жадає ритму,

Він звичним рівним поштовхом жагає її контур.

Віддаленність та спокій, іскрить все навкруги.

Поток здіймає спеку — постав вечор в Едемі,

Дерева, бранці пустощів, свої думки скидають.

Плоди, немов застигли, ховаючись під листя.

— Адам — шепоче Єва, з питанням віковічним,

— Не вміючи роблю ? — Ні, дівчинко розпусти, не кайся,

Це приємно. Повинні підкоритися бажанню та піддатись

Спокусі... Час минає. Роби, моя гранатова, що робиш.

— Без жалю.

Жар подиху гріховний, ривок журби в долоні,

Окута Єва спрагою, клубить Адамов хрип.

Все зачіпляє погляд, червоний простір квітне,

Майорить вдалині чертополоха шип.

Минула терпка ніч. Душа не рветься в вирій.

Холодна кров не бачить перепон шляху.

На ранок розпустився аромат ванілі,

Птахи пищать прийнятно у граба на даху.

Струмок води стікає, краплини тішать пальці,

У Єви віддзеркалення, в очах зелений жмих.

Пустотно навкруги... Не хочеться спокою,

Ворожих відчайдухів та сирості гливи.

— О, верхолазе, Змій !

Цей фейхоа тобі, тримай в зубасту ненажерну пащу.

Який ти непривітний, дошкуляють мухи ?

Шмагай їх по потилиці. Глазюкі Мухаммада !

Даремно ти, як сич. Не в гуморі ? Чому ?

— Ви з Богом на свавіллі ? Та маячня стискає ?!

Або це друга річка, що обтікає землі царства Куш * ?

— Що чую, Зміє, я ? Плювання пінне з рота ?

Отрута трав´яна чи насипом погрози ?

— Ти б краще проміж пальців стискала б свій сосок.

Та подавала б мелодійно тілом. Тримай руками голову,

Збий квітку з себе долу. Долонями притисни цей аромат волосся.

Я спокушав тебе для себе ! Моя Єва !

А ти... Як казна що...

— Премудрий Змій в цупких переконаннях або в твердині розуму

Гадає, що можу я собой розпоряджатись ?..

Омана, Зміє... Жінка я — Адама.

Він крутить мною, силує, побільше навіть Бога.

Спокійна течія впаде в потік бурхливий.

— Є щастя з плазуном.

Чимало задоволень випробувати варто

Відомий кшталт ласкатися рукою,

Тим більше в допомогу суха яскрава шкіра,

Зроби її вологою, нехай брязкає луска.

Для більшого надхнення торкнусь зубами шиї,

Впорснути крапель кайфу, солодкої отрути.

— Ти кажеш дивні, незвичайні речі.

— Шокована ? Чому тоді глузуєш ?

З Адамом не стидалася...

— Сам бачив ?

— Ні, почув.

Кажи відверто, що тебе дратує ? родимка моя зоряна...

Чим Змій недосконалий ?

— Ласкаве називання до вподоби.

Як виглядаеш ти ? Природний ставролит.***

Повинен бути впевненим, вдоволеним собою.

Загадка і мені: “Звідкіль жага береться ?”

А в тебе потяг, Зміє, до імені “Життя”.

Піду вже до садиби... Будь ласка, не затримуй.

Чогось жахаюсь трошечки

— Розчавив би його.

— Порадь собі інакшеє. Втамуй колишню помсту.

Вдивись в красу майбутнього та не втрачай свого.

Химерний той Едем... Кружляй пташине пір´я,

Руйнація у співі відсутності чудес.

Завжди доб´ється успіху плодове потрясіння,

Незвична нерозсудливість торкається небес.

Звучання злих литаврів, пробудження у зливу,

Знервовано до одягу — скрутився мертвий лист.

Покинуті черешні, залиш хурму щасливу,

Таємному вдоволенню потрібен хижий хист.

* — Библия. Ветхий Завет. Бытие, глава 2, стих 13 «Имя второй реки Гихон [Геон]:она обтекает всю землю Куш.»

** — от английского — performance (исполнение, представление, выступление).

*** — ставролит, камень-самоцвет, минерал.