Скептичний кіт

Сидів самотньо рудий кіт на підвіконні.

Сидів і думав про життя-буття котяче,

Про коробки, пакети і ночі безсонні.

Чекав він на вечерю нетерпляче.

Казали йому, що щасливо жити буде…

Раби є, недешевий корм, лежанка й дряпка.

Вважав він, що примарне це, про радість забуде,

На минулих подіях поставлена крапка.

«Все буде добре!» – так йому казали,

Та він був скептиком, не вірив анікому,

Зробити це насмішка й сумнів заважали.

Ніяк не вгодиш ти котиськові тóму.

Кіт подумки презирливо всміхався,

Скептично ставився до слів про цінності людські,

Бо знав, що є справжнє щастя, й ні разу не зізнався,

Що не у кормі й коробках воно, а в душі.

Не вірив він у силу успіху й достатку.

Слава і популярність не цікавили його.

Гадав, що радість – це спадлючити, чиєсь все з’їсти без остатку.

Дивіться, стирить й не лишить вам нічого.