Довга хода

Іду.

Ріже ноги дорога.

Стою.

Не дійшовши до порога.

Чи стане легше від стояння?

Чи мо настигло нове покарання?

Не те, щоб легше від простою,

Ногам і досі важко, тож постою

На місці я однім,

Може знайду поради в рішенні новім,

Яке прийде, як відпочину,

Хоч й не вмощусь поки на м'ягкую перлину,

Бо ж ще стою на місці я одному,

А ноги й досі ще хватає втома,

Від довгої ходи.

Хіба ж буває навпаки?

Пішла до лавки.

Сіла.

Та відчуваю, що вже трохи відпочила,

Але ж ще треба далі йти,

Радість у майбутнє те собі нести.

А мо посидіти ще трохи?

Була хода позаду не легка,

Попереду простішой не чекаю.

Дорога вже на мене так чека,

Сиджу та все потреби йти я не вбачаю.

А що очікую на мене далі?

А раптом будуть там мечі зі сталі?

А якщо мене уб'ють?

Або і поготів, соп'ють?

Не хочу я продовжувать дороги,

Ждуть мене попереду лишень тривоги.

Почекаю тут я своєй смерти,

Ніхто не зможе мене тут зжерти.

Дістану ніж я із портфеля,

Встромлю у серце,

Лишуся тут неначе скеля,

Пущю під лавкою кривавеє озерце,

Відмовлюсь від подальшої ходи.