Айві, доста!

ЗЛТ-12 дзвінко клацав кнопками клавіатури персонального комп’ютера, машинально натискаючи пальцями потрібну клавішу: чотири роки практики в компанії приносили свої результати. Саме вносив дані щодо недавньої гучної справи про вбивство дружини місцевого підприємця – громадянина Р.

Усміхався, попиваючи улюблену каву з молоком і смакуючи таким же улюбленим ароматним імбирним печивом у шоколаді. Громадянин Р. виявився добропорядним чоловіком для своєї тепер дружини-небіжчиці, всі підозри поліції і прокуратури були абсолютно безпідставні, й сьогодні вони (адвокати підсудного Р.) таки довели це в суді, дозволяючи бізнесмену продовжити своє розмірене життя впливового підприємця.

– Злате, уже майже північ. Раджу завершити роботу й відпочити за сьогодні. Освітлення недостатнє, а в тебе й без того проблеми з зором…

ЗЛТ-12 відвів погляд від екрана монітора й скосив його зліва від себе. Там, у кутку виднілась напівпрозора жіноча постать. Розгледіти можна було її виразні риси обличчя: спокусливі губи бантиком, виразні очі й невеликий ніс. Гривка недбало спадала на високе чоло, решта волосся закручена була в тугу гульку на потилиці. Довга шия, ямка між ключицями й бурштинове намисто примусили ЗЛТ-12 на хвилю заплющити очі, пригадавши «оригінал» – Ірену. Голограма вперто не хотіла відступати: «Злате! Я зараз заблокую твій доступ…»

– Ти не маєш жодного права блокувати мені доступ до себе! – ЗЛТ-12 не на жарт розлютився. – Я сам вирішую скільки потрібно часу для внесення даних, і мій зір тут взагалі ні при чому… Зрозуміло, Айві?

– Статут АВІ-137, пункт 125, підпункт 4: «АВІ-137 має право блокування доступу до програми на період не більше, ніж двадцять чотири години, у випадку загрози життю чи здоров’ю користувача», – мерехтливо блакитні голограмні очі невпинно споглядали поперед себе, поки губи Айві цитували Статут Автономного Віртуального Інтелекту з непідробною серйозністю і знанням власних прав та обов’язків.

– Айві, не починай! Ти задрала своїм Статутом! Скільки разів тобі повторювати? Усе гаразд. Мені залишилось зовсім трішечки. Оце внесу останній абзац стенограми й усе, піду геть, обіцяю… Ну, дай мені півгодини, га?

Голограма без змін споглядала своїм наче застиглим поглядом. «Відлік тридцяти хвилин почнеться через хвилину, а тоді я блокую доступ», – Айві зникла, ніби пара, що розчиняється у повітрі. ЗЛТ-12 гримнув кулаком по столу й негайно взявся за роботу. Так далі тривати не може! Не вистачало лиш того, щоб тупа машина керувала його життям!

Коли нову програму АВІ вперше інсталювали на комп’ютер фірми три роки тому, ЗЛТ-12 навіть не здогадувався, наскільки вона змінить його життя. На той час у правовій системі країни змінились правила оформлення справ, і всю інформацію за час розслідування, а згодом і судових засідань, доводилось вносити у комп’ютер, а саме – у базу даних програми АВІ. Далі вона сама аналізує внесену інформацію, визначає, чи, можливо, були допущені помилки, й тоді надсилає остаточний варіант у головну базу АВІ, де та зберігатиметься надалі.

Для створення голограми вистачило вибрати фото тієї особи, котру хочеш бачити щоразу, коли віртуальний розум захоче дати своєї поради чи процитувати Статут АВІ – Біблії усіх тих штучних мізків, до яких ЗЛТ-12 ставився з підозрою і явним упередженням. Він вибрав фото Ірени – своєї донедавна дівчини, котра раптово покинула його пару тижнів після інсталяції злощасної програми. Дуже часто шкодував, що вибрав фото саме Ірени, та згодом заспокоювався і раз по раз насолоджувався її віртуальним образом, оскільки реальну дівчину ось уже три роки ніби водою змило.

Ірена була єдиною особою, котра розуміла і по-справжньому любила його. Принаймні, так він думав і сподівався на це. Вони зустрічались не більше як півроку, й усе здавалось таким райдужним і казковим! Аж раптом – Ірена щезла з його життя. Просто так, була – й не стало. Ні записки, ані повідомлення – нічого. Пустота й невизначеність. І припало все це дивним чином на той період, коли з’явилася Айві. Точніше, АВІ-137.

Айві… З іменем для програми взагалі стався такий казус, що ЗЛТ-12 спершу довго сміявся й тихо ненавидів самого себе за таке глупство й бездумність. Пару тижнів по тому, як Ірена покинула його, він сидів самотиною вдома й бездумно вглядався в екран ноутбука. Захотілось переглянути щось старе, не надто епічне чи високе… Такий собі посередній фільм ні про що, але який все ж таки запам’ятовується після перегляду. «Отруйний плющ» був саме таким фільмом. І коли наступного дня після перегляду ЗЛТ-12 прийшов у кабінет з АВІ-137, а вона почала торочити про якісь пункти Статуту, він зопалу гукнув «Айві, закрийся на фіг!» Відтоді бездушна комп’ютерна програма отримала своє теперішнє ім’я.

– Зе-Ел-Те-дванадцять, ви зробили помилку при внесенні інформації про цивільний стан убитого, – Айві говорила чітким, трохи розсіяним голосом, що виходив з колонок у кабінеті.

– Дякую, Айві. Виправлю відразу ж, – ЗЛТ-12 аж колотило від того, що якась машина за секунду визначає помилку, яку він зробив, швидше за все, машинально, після кількагодинного сидіння за комп’ютером. Але вголос нічого не сказав. Як-не-як, Айві була призначена для того, аби вчасно визначати помилки, що позитивно впливатиме на хід розслідування і судовий процес. Та й після нововведень, керівництво навіть не думало відміняти впровадження технології, на котру було витрачено мільярди доларів. – І, давай, називай мене по-людськи… Бо те твоє «зе-ел-те…» діє на нерви, я почуваюся якимось роботом.

– Що означає «називай мене по-людськи»? Ваше кодове ім’я – ЗЛТ-12.

– Чорт, Айві, як з тобою важко! Надалі звертайся до мене на ім’я – Злат. І не «викай» більше!

– Що означає не…

– Айві, зміни параметри спілкування на другу особу однини. Так зрозуміло?!

– Так, Злате. Дякую, ти мені дуже допоміг.

ЗЛТ-12 усміхнувся. Тупа машина! Поки не поясниш усього детально, нічого не розуміє. Шкода витрачених мільярдів, шановне керівництво! Айві моргала блакитними очиськами, вдивляючись у свого компаньйона. Без жодної емоції на обличчі, без натяку на справжній розум чи свідомість. ЗЛТ-12 ще раз кинув оком на голограму. Ірена була не такою. Ірена була живою, веселою та повною емоцій.

Знову взявся за інформацію, яку треба було внести, з надією відволіктися від прикрих думок про колишню. У зв’язку з впровадженням АВІ, юридичні компанії все частіше брали на роботу новачків у сфері права, котрі могли претендувати на основне місце роботи після випробувального терміну. І хоча в деяких особливо крутих юридичних компаніях випробувальний термін міг тягтися безконечно, охочих було хоч греблю гати: гроші юриста-практиканта все ж були кращими, ніж допомога по безробіттю. А ще додавався престиж – працюю на круту компанію, юристом. Ніхто ж особливо не допитувався, скільки справ ти виграв, і чи вдалось визволити від тюряги невинного.

ЗЛТ-12 взагалі обожнював свою посаду. Фактично, саме його дії безпосередньо впливали на хід розслідування, а потім – судового засідання. Одна помилка могла коштувати фірмі престижу й заробітку. Й от коли з’явилась ця триклята програма, він зрозумів, що відчуває щось, схоже на напад паніки. Конкуренція. Тепер головну роль відведено набору кодів, який вміє за долю секунди знайти помилку чи нестикування, проте поняття не має, що таке «втома».

Після інсталяції АВІ вимоги до практикантів підвищились: потрібно бути уважнішим, ретельнішим, швидшим… Та й роботу виконувати треба вчасно, цього ніхто не відміняв. Якщо хтось не працює у сфері права, навіть уявити собі не може, скільки інформації назбирується за час ведення однієї справи. Хай навіть простого адміністративного позову. Не кажучи вже про важкі й заплутані випадки убивств чи зґвалтувань. Матеріалів на одну справу нерідко припадає стільки, що можна би записати цілий терабайт на жорсткому диску, а то й два.

– Злате, ти знову помилився, – Айві вдруге за вечір нагадувала йому про його людську натуру, яка здатна хибити. – Співпадіння зразків проб ґрунту з місця події і тих, що були знайдені у жертви, насправді не підтвердилось у незалежній лабораторії. Я порівняла дані електронного звіту самої лабораторії. А ти вносиш інформацію, що ґрунт той самий, а ще додаєш, ніби сама жертва посвідчила, що була в тому місці. Хоча протокол допиту про це нічого не каже.

– Айві, може вона це потім окремо сказала, а в протоколі не було. Звідкись я це взяв, правда? Не знаю. Дай мені трохи спокою. Я втомився. Голова розколюється…

– Що таке «втомився»?

– О ні-і-і… Айві… Добре, бо не відчепишся. Не знаю, як там у вас програм це відбувається. Втомитися – це коли твої коди неправильно працюють, або коли щось не так написано, і від того ти не можеш зосередитись на важливому.

– Дякую. Я розумію. Що зробити, щоб твої коди знову запрацювали як зазвичай?

Уперше ЗЛТ-12 глянув на Айві лагідно, мов на малу дитину. Вона була така наївна і проста. Чимось нагадала оригінал голограми… «Дякую, Айві, – делікатно мовив, – не треба нічого робити. Просто я мушу трохи відпочити. Сьогодні був важкий день, а тут ти лізеш зі своїми помилками… Дай мені годинку». Айві кліпнула голограмними очима й зникла.