Частина восьма. Максимальний розряд.
Приїхавши до мами, Богдан, а з ним і Антон, почали відчувати траурну, понуру, темну атмосферу смерті. Тепер квартира, в якій відбулося так багато, що сварок, що звичайних родинних моментів щастя, перетворилася на грубий шматок застарілого пилу
-Привіт… - жінка поглянула спочатку на пальці Богдана, який якраз розв’язував шнурки. Потім перевела погляд на Антона. - роззувайтесь та заходьте…
Антон зняв і своє взуття, натягнув капці, що простягнув йому інший хлопець. Він дивився на Богдана із жалем, проте не хотів, щоб той це помітив…
Вони пройшли, на диво, доволі просторим коридором ( бо спершу кімнати здавалися малесенькими) й побачили на дивані, вкритому червоним рядном, дорожню сумку, ізсередини якої виглядали різні футболки, сукні та шкарпетки.
- Так а… ти кудись їдеш? - врешті спитав Богдан у матері
- Так. Після похорону твого батька я поїду в Кропивницький, до Ростіка. Ти ж знаєш, що ми довго вже дружимо… це він запропонував.
- Ого… - тихо сказав Антон, але його все одно почули
- Ти… Антон? - питає мати Юля, звертаючись до нього
Юнак мугикає, наче погодився
- Мам, як… Коли поховають батька? - у розмову, яка могла тільки що зародитися, втрутився Богдан
- Через чотири дні. Не раніше, бо слідчий сказав, що там все треба вивчити…Як воно було... - вона починає червоніти, а згодом і плакати
- Ма. - юнак спочатку говорить це доволі байдуже, а потім вже розуміє…- ма, ми з тобою. - Богдан обіймає її.
Юля міцно стискає сина в материнських щирих обіймах. Антон стоїть, ошелешений і водночас сам скривджений такою драматичною історією.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Василь Мураха