Холодом опору

Зламай себе, щоб не зламали інші...

Утомлена бути вершиною теплого болю,

Покинута маревом, наче солодка вода...

Їй обіцяли загратись незнаною роллю.

Вона ж обманулась, неначе безсила ріка...

І міряні сльози лягали, до сивого, рівно.

Осунуті зарева знов роздирали вогонь.

Лишатись одній лише б означало - наївно.

Там надто засніжено, надто беззвітний кордон...

Холодні уми і байдужі до милості губи -

Усе завіряло, що люди жили і живуть...

Вона ще повстане, аби перетишити згуби,

Вона скам'яніє, щоб тільки незламано БУТЬ...

22.08.2024