Життя Клер

Намагаючись вгамувати паніку, дівчина була здивована тим, що невідома просто надіслала ще одну сторінку щоденника.

«Прекрасно. І що я маю з цим робити? Я й так у свій час половину щоденника бабусі прочитала, і наче нічого такого, що могло мені загрожувати, та немає — звичайні буденні події, які були в її житті».

На наступний день Клер без особливого бажання знову пішла до кафе; надто сильно їй сподобався торт, що там продавався. І, звісно, компанія друзів знову сиділа біля вікна. Вони махнули Бредбері, запрошуючи до себе, а вона без особливого бажання попленталась до них.

— Привіт...

— Доброго ранку, милашка Клер, — з посмішкою привіталась Джо, правим оком вона підмигнула.

— Ага, — Еліс навіть не подивилась у її бік.

— Хай, щось сталось? У тебе обличчя бліде, — поцікавився Роні.

Стільки уваги для Клер було занадто; вона губилась, коли перед нею було більше однієї людини за один раз. Хотілося втекти, але вона розуміла, що все одно все життя не зможе ховатись вдома.

— Роні? Тебе ж так звати? Все добре, для мене бліда шкіра то в межах норми.

І звісно, виникло відчуття, ніби знову ляпнула щось дивне. Щоб подолати це дивне відчуття, вона вже хотіла спробувати перевести тему, але її опередили. Джо почала розпитувати щодо планів на день. Вона все питала, і одночасно про своє розповідала.

— Так от, я сьогодні думала зайти в книгарню о десятій, а потім забігти додому на годину, а після цього побігти...

Клер було на подив приємно її слухати; Джо була милою. Чим більше вона про себе розповідала, тим більше Клер розуміла, що вона не лише весела хохотушка з кудрявим волоссям. Джо виховувала лише мати-одиначка, яка працює на двох роботах. З шістнадцяти років дівчина вже сама заробляє, і зараз тимчасово також, як і сама Клер, призупинила навчання в університеті.