Випадкова зустріч (Плането, я тут!)

Ніч поволі добігала кінця, а разом із нею підійшла до завершення й наша відверта розмова. Коли перші відблиски ранку торкнулись облич, поїзд почав сповільнюватися. — Ми прибули, — тихо промовила я, спостерігаючи за пейзажами, що невблаганно зникали за вікном. Вокзал стрімко насувався своєю величчю, а ранкова прохолода туманною димкою стелилась довкола. — Мабуть, наша несподівана зустріч — одна з тих, що залишають слід, — відповів мій співрозмовник, підводячись, аби підготуватись до виходу. — А я так намагався викупити все купе, аби ніхто не докучав мені в дорозі. Та, можливо вперше в житті, у мене нічого не вийшло. Це було єдине, майже вільне купе — з одним придбаним квитком. Довелося змиритись. Тому спочатку я поводився так непривітно. Перепрошую! Оповідання для проєкту "Плането, я тут!"