Місточок

Я залишаю це тобі тут,

Дитино.

Ти і є моя стихія.

Тебе від мене оберігають - чому?

Я б хотіла простягнути тобі руку,

Але

Ти знову у віці ніжності

Та внутрішньої правди.

Аби жити в ідеальному світі,

Потрібно багато мріяти.

О велична малече!

О юні пани й панянки!

Продовжуйте мріяти

Нестримно,

Бо тільки дотик мрії

Можна відчути

За всіма обмеженнями,

За всіма стихіними лихами,

За недорікуватими обставинами.

* Це вірш не про рідних дітей.

Це репетиторський лейтмотив, коли "чужими створіннями" милуються їхні наставники, водночас розуміючи загадки й обмеження своєї соціальної ролі