L’insomnie

Поверхнево дихаючи, вдихала запах пошарпаних стін –

Порожнечею приборкано польоти фантазій –

Відчуваючи спраглу байдужість до всіх поневолених змін,

Губити себе у мільйонах віршів евтаназій.

Шукати.

Знаходити.

Знову губити.

Втрачати.

Дитинність по трубах тече, як брунатна проточна вода.

Спішити.

Зневіритись.

Знову любити.

Кохати(!)

Заповнити пустку бетоном напівжартома.

У затихлій кімнаті спазмоване серце скорочувалось.

Схлипи, конвульсії, крики, мовчання, пишний вінок.

Поховала себе, лиш страждання плямисто викорчувалось,

Новий ранок – усмІшка і біль – попіл з під цигарок.