Співоча миша

Пищіть миша віртуозно,

Неприродно, граціозно,

Живе в папках паперових,

Біга між записок наукових.

Мешка у механіка одного,

Трохи лютого і задирного,

Але не дивлячись на те,

Затямила вона правило просте:

"Не їж з кутків кольорові крупи,

За ними йдуть лиш живі трупи" —

Так казала їй матуся миша,

Яку цікавила у дітях не одна лиш тиша.

Вибігла з документового лігва,

Пробігла тумбочку, що зліва,

Й наткнулась на конструкцію з металу,

Де на мишачачого голоду поталу,

Лежав черствого хліба шмат,

На крючечку, не бачила миша дороги вже назад.

Манив сухарика шматок маленький,

Ароматний, солоденький,

Що не втрималась душа співоча,

Така, що незворотньо творча,

Й хватила хліба той кусок,

Куснула миша лиш разок,

А підступний апарат,

Взяв шию миші в металевий свій захват

І віртуозно пропищала,

Так як раніше не співала,

Реквієм над своєю смертю,

Задушилась вона металевой твердю.