Порох підвалів

-Імен людей не зрахувати,

проте їх можна зберегти

І взявши ніж до рук січЕних

Він вишкреб ім'я на стволі

А вогнище все дужче грало

Банкноти вправно рахував

Медалі золотом блищали

-А знаєш? Якось мало взяв...

У місті постріли лунали

А в лісі тиша, тільки дим

Цей вогник знову загасили

І чути магазинів дзвін

-Мені здається правда в силі

Хто перший стих — той й не правий

-Ага ж, правий завжди той хто говорить,

А як замовк, то був слабкий

Ці постаті ішли до міста

-Цей запах... знаєш, рідний він

-Ага, це порох із підвалів,

Народ завжди цього хотів

-Ти знаєш, в нього запах хижий

-Скоріше вільний

-Знаєш, втім...

хіба синонім волі хижий?

-Для нас завжди він був таким

-Хіба свобода так потрібна? Раніше ти був як святий...

-Звичайно, хрест завжди зі мною

І хижий усміх...

Навіть три!

А в лісі залишки ще тліли

І форма їхня — дивина

Оскільки місце для медалей

Таке ж як шия — вже пуста

Це місто вічне поле бою

Сюди тікали від війни

Військові що не мали долі,

Що зрадили вищі чини

З тих пір тут був суцільний безлад

Не віриш? Сам ти подиви

Крім сутенерів і бандитів

Крадуть тут навіть дітлахи

-Чекайте, стійте, підождіть!

Перебиває грошей дзвін

-Чи ви не бачили військових? Там був мій тато!

....

-Рот стули!

Вони сказали це синхронно

А дуло глянуло у низ

-Малий, тікай поки здоровий!

-Бо буде боляче, дивись!

Вони плювали у обличчя

Вони не знали слова честь

Але малий вважав інакше

-Ну люди добрі, підождіть!

Вони сховали свою зброю

І стали далі собі йти

Аж раптом ніж зайшов у спину

І один падає згори

Хлопчина вдарив його знову

Він бив у ногу, павши ниць

І вихопивши з руки зброю

Він тиснув на курок що міць!

-Ти цілий, брате?

-Так, живий

Їх очі охопило жахом

Давно не бачив цього я

Оскільки перед ними в бруді

Лежало не живе дитя