Календар мандрівника. (Подорожні замальовки)

Осінній есей жіночої торбинки.

Або жовтень в Сопоті

1

Я підстрибувала від прискорених кроків моєї власниці. Вона, як зазвичай, перекинула мій ремінець через голову, залишивши на лівому плечі  на максимальній довжині. А сам корпус звісила на правий бік. За спостереженням моєї носійки, в такому положенні жіноча торбинка не сповзає з плеча,  а ніж коли вона разом з ремінцем  знаходиться по один бік тіла. На то вибір моєї господарки.

Так ось, я підстрибувала та відбивалась від правого боку трохи нижче талії. Трохи поспішала разом із моєю властителькою на якийсь весняний тематичний заклад у приморському містечку.

Всередині мене три рівноцінні відділення, які замикаються згори однією застібкою-бликавкою. Речі доволі хаотично розкидані у всіх комірках. Гаманець, де назбиралось багато дрібних монет. Нотатник з мініатюрною кульковою ручкою. Гігієнічна помада, проїзний квиток на місяць. І здається, з минулого місяця теж ще маю проїздний у якомусь відділенні. Окремо банківська картка. Документи, залишки гіркого шоколаду, ретельно загорнені в срібну тоненку фольгу. Таблетки на різні випадки. Якісь папірці. Зарядний кабель для телефону. Самого телефону в середині зараз немає. Він в руках господарки та працює у моменті дорожнім навігатором. Прокладає шлях до знаного готелю, де буде проходити урочистість. А ще, якимось чином в мене вміщується термочашка. Бо гаряча вода краще засвоюється організмом, ніж прохолодна.

Маршрут від залізничного вокзалу пролягав через головну вулицю міста, яка виводить на морське прибережжя, потім ще одна коротенька вуличка, яка доведе до території потрібного закладу.

Сонце зігрівало своїми теплими промінчиками. Лунала музика, яка на різних ділянках пішохідної вулиці змінювалась за стилем, напрямком, гучністю, та ще чимось.

Від швидкої ходи, чи то від тепла промінців, моя пані зняла куртку та перекинула її через корпус сумки. Вона зменшила швидкість. Та почала вдихати весняне повітря. Тепле та вологе. Сонячне і трохи вітряне.

З двох боків вулиці туристичні крамнички повідчиняли двері, запрошуючи гостей. Туристів досить мало для тої пори року. Але місцевих мешканців багато. Довгі черги за морозивом з весняно-фруктовими додатками (хоча взимку вже нікого не здивуєш свіжо-весняними фруктами!).

Дерева, після зимової сіро-коричневої сплячки, виблискували яскраво-салатовими листками, які ще не вилізли зі своїх бруньок. Блакитно-весняне небо, по якому спливали білі хмаринки. Вітер ці хмаринки швиденько переганяв з одного боку міста в інший.  Такі та подібні думки про природні зміни крутились тоді в голові у моєї господарки, поки вона проходила новим маршрутом. І ось навігатор в телефоні доповів, що треба повернути праворуч та маршрут закінчився.

Пані пройшла повз столиків, кожний з яких ховався під  великим парасолем. На столах стояли вазони з тюльпанами. Тюльпани були різних кольорів. За столами, накинувши фірмові пледи, бо весна, вона така — часом зрадливо-простудна, сиділи мешканці готелю. А може місцеві мешканці, які проходили повз та не змогли втриматись, від весняно-кавових ароматів.

Вхід. Широкі сходи до третього поверху. Навіть сюди, в середину готелю, через зачинені вікна проникло весіннє повітря...

2

Взагалі я не часто подорожую з моєю володаркою. Бо я незручно малá для подорожей і в мене не можливо вмістити все, що потрібно для якоїсь дальньої прогулянки. Тому мене часто змінюють на наплічник. Хоча іноді  сама потрапляю у той наплічник.

Мій ремінець, як завше, перекинутий з лівого плеча до правого боку, тримав корпус торбинки, вміст якої був незмінний. Торбинка з термочашкою, гаманцем із купою дрібних монет, нотатником, використаними проїзними квітками, платіжною картою та ще з багатьма потрібними та не дуже речами. Рука власниці міцно притискала корпус сумочки до себе, наче для обігріву частинки тіла.

Вітер розвиває сухі темно-жовті листки. Чомусь саме тут, листки сохнуть та не встигають бути різнокольоровими.  Хоча може ще не настав сезон  різних кольорів?

 Достатньо висока вологість повітря. Вітер все сильніше обвиває людей та розганяє сіро-темні хмарини. Двері в крамницях зачинені. Ніби вони не працюють. Але світло у їх вікнах виказує на роботу закладів.

Сезонна прохолода - це ще й зміна меню в міні закладах вуличної їжі. Гарячі gofry із різноманітними джемами, як смаковими додатками до них, посунули морозиво, яке охолоджувало в спекотні дні.  Хоча поодиноко морозиво все ж купляють.

Вздовж вулиці ще не згорнені на зиму столики з великими парасолями. На столах осінні квіти в горщиках – багатокольоровий верес. Та маленькі гарбузики-символи польської осені. В меню кав'ярень також додались зимові напої – гарячі фруктові чаї, какао з маршмелоу. Ще трохи – і відкриється сезон запашного глінтвейну.

Темнішає стрімко. Незмінний атрибут міста — міські ліхтарі. Зараз вони досить рано вмикаються, сповіщаючи про осінь.

Моя власниця повернула голову на незвичний галас.  Місцевий мешканець ходить вздовж вулиці з купою троянд у невеликому відрі з водою. Пропонує міським мандрівникам купити трояндочку. (Всі хочуть заробити хоч трохи грошей). Іноді люди купують. Якби не купували, то не було б цього чоловіка посеред головної вулиці міста.

Незмінно стоять і вуличні музиканти. Лунає музика. Люди віддячують за добрий осінній настрій. За все в цьому світі треба платити. Іноді, за хороший настрій теж. Моя пані зовсім сповільнила ходу, наче щоб послухати музику, яка їй до вподоби. Та трохи посунула корпус торбинки наперед куртки. Для безпеки.

Крокуємо разом далі, у бік вулиці з туристичними прикрасами. Але дерев'яно-металеві намети вже не працюють. Частково розібрані, та частково на завершальному етапі розібрання. Дивно, що разом із тим, як в осінній сезон згортають літні ресторанні майданчики, так само припиняють на зимовий сезон свою роботу мінікрамнички сувенірної, ювелірної, релігійної та іншої туристичної атрибутики. Разом зітхаємо.

Приморське містечко порожніє. Підхід до моря стає просторішим, але здається, що все ж чогось бракує.

Та це не на довго, бо обертання нашої планети навколо сонця скасувати не можливо... мій корпус жмакають руки володарки, намацуючи термочашку з гарячою водою. Бо, випивши густий солодкий напій гарячого шоколаду, з'явилась потреба на кілька ковтків води...

Жовтень, 2025