Лебеді або осіння філософія. Сопот
Лебеді або осіння філософія
Ну навіщо було їхати робити світлини лебедів восени?
Зранку поливав дощ. Прогноз погоди аж кричав: "цілий день, з перервами на пів години найбільше, хмари будуть виливати вже холодну рідину".
І що? Зарядний пристрій, телефон, я, термос з водою. Якесь печиво, куплене за кілька днів раніше на всякий випадок. Наплічник, що йому немає зносу, і витримував не такий тягар.
Розвиднілось. Поривчастий балтійський вітер розігнав хмари, з яких мусила вилитись рідина. Але сонце не з'явилось. Взагалі безглуздо чекати сонця восени в регіоні, де тільки п'ятдесят сонячних днів в року, і ці дні скінчились майже два тижні тому.
Що сказати? Тепло. По осінньому тепло. По дорозі теплий светр заповнив порожнини наплічника.
Ще в потязі до телефону доєднався шнурок від зарядженого повербанка. А лебедів ще не зустріли! У вікно вагона постукав якійсь неслухняний дощик, який не встиг змочити навіть потяг.
Sopot.
Нарешті. Невдовзі покажуться лебеді.
Той шнурок човгається по мені.
Чому лебідь один? І не хоче позувати. Підняв свою чотирипалу лапу, та помаранчевим дзьобом чистить кожне своє біле пір'ячко. Спочатку під крилом. Потім – пір'я самого крила. І так по черзі на інших частинах свого пташиного тіла.
Хмари, хмари. Піднявся вітер.
Ну навіщо було їхати робити світлини одного примхливого лебедя?
У наплічнику все тремтить. Той шнурок так тягне та треться, що, зараз видобудемо поміж собою полум'я.
Вузькі триповерхові будинки в'їжджають один в один різнокольоровими пастельними тонами. Саме так, вони не вриваються яскравими жовтим чи зеленим. А повільно перекочуються з блідо-жовтого в фісташковий. З димчасто-зеленого в вершково-жовтий. Ці будинки по обидва боки вулиці зробили дві стіни, які закривають столи та стільці літніх кав'ярень та ресторацій.
Над столами та стільцями – закриті парасолі.
Як я їм заздрю! Їх закрили, зав'язали, щоб вітер не роздував та не розбирав на частинки!
А я, наче, лечу навиворіт. Бо мої спиці повигинались назовні. Тканина трохи розірвалась, і я закрутився вихором.
Ще один порив вітру, я вигнувся знов у свій звичайний стан. Але вже нормальним ніколи не стану. Сам собі нагадую кажана, який розмахує своїми великими крилами. Бо мої зламані спиці стрибають то вгору, то до низу, рухаючись у такт крокам.
Дощ зменшується, кроки уповільнюються. Мої філософські роздуми не збираються у послідовний ланцюг. Для чого випродукувати дешеві парасолі з тонкими спицями для регіону, де вітер може підіймати цеглини.
А навіщо в такому регіоні купувати дешеві парасолі з тонкими спицями!
За для чого носити парасоль у наплічнику та не розкривати його, бо вітер зламає спиці та зіпсує тим самий парасоль!
І чого, знаючи це все, розгорнути мене у самому пориві вітру!
Взагалі, навіщо було їхати робити світлини саме сьогодні?
20 вересня 2026
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!