* * *3
— Сину, ти що не лягав відпочити? Усе над своєю наукою сидиш? — почувся мамин голос.
— А котра година? — розгублено мовив.
— Та вже ранок. Я господарство порати йду, бо худоба вона така, примхлива. Усе має бути вчасно. Ти мені допоможеш? — жінка одягає светр, бо на початку вересня ночі уже прохолодні.
— Ні, мамо, не сьогодні, — схопився на ноги та шукає якийсь одяг у шафі.
— Що ти робиш? Як це, ні! Який ґедзь тебе вкусив? Ти куди? На роботу ще зарано... — мати не розуміє, що відбувається. Залишила кофтину на стільці та витріщилася перелякано на сина.
— Я думав... я цілу ніч думав... Мені потрібно щось змінити на краще, — перевдягає одяг, який віднайшов у шафі, — Можливо мені не щастить, бо я невдаха.
— Що ти таке говориш, сину? Ти що захворів? Який невдаха, у тебе ж усе є: я з татом, хороша робота, дім, господарство. Що ти таке говориш? — жінка не розуміє, що трапилося. Налякана спонтанною ідеєю Максима.
— Вчора Влад телефонував, кличе мене до себе погостювати, — упаковує у рюкзак речі та документи.
— А-а-а! Тепер зрозуміло звідки ноги ростуть. Це він тебе нарозумив отак усе кинути. Казала я тобі, що не доведе тебе до добра його дружба, — буркоче жінка, у сподіваннях переконати.
— Мамо, все буде добре, — чмокнув жінку у щічку та виходить із кімнати.
— Максимчику, так не можна. А-а-а, робота, а діти, контрольна, тато?! — жінка не встигла оцінити ситуацію як належить, щоб відмовити сина не робити непередбачуваних вчинків.
— Татові перекажи, що я не маленький і все буде добре. Директору повідомлю, що справи невідкладні виникли, діти зачекають, — вискочив на вулицю та подався за ворота.
Мама ще хотіла щось сказати, але почула лише відлунням: — Як приїду, то передзвоню. Все буде добре. Поспішаю... часу обмаль.
— Так і треба. Нам час його відпустити. Часу й справді обмаль. Життя коротке, тому потрібно встигнути нажитися, — позаду прозвучав голос чоловіка. Батько чув частину розмови, але не посмів втрутитися, — У нас уже дорослий син. Час відпустити...
— Мабуть, ти правий, Іване. Ходімо порати худобу. Який тільки укусив мого Максима? — буркнула жінка та пішла до сараю.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!