102

Місячне сяйво споліскує пасма мої,

Я залишилась один на один із собою.

Місто дрімає, погасли ліхтарні вогні...

Він розчинився в імлі, відпустивши на волю

Пташку з підбитим крилом і спустошеним дном,

Та не розрядженим серцем, що досі іскриться.

Чуєш, як б'ється, закуте в образи воно?

Сині патьоки облапують шкіру. Із криці

Рішення, що прийняла, поглинаючи гнів

Від ненаситних ударів по крилах і тілі.

Він повернувся, поправив копитами німб,

Гучно загрюкав по дверях, щоб я пропустила.

Замкнуто. Сотнями голок болить голова,

Міцно стискаю смартфон у спітнілій долоні.

Пальці зрадливо тремтять, набираю: 102 —

Лінія зайнята... Демон вернувся. Алло... Ні!

Жовтень 2024 р.

P.S: якщо ви чи хтось з ваших знайомих страждаєте від насильства у будь-якій формі, не мовчіть, звертайтесь за допомогою до поліції, соціальних служб, громацьких організацій тощо. І пам'ятайте, що насильство не можна спровокувати, бо кривдник сам ухвалює рішення. Не зволікайте, бо може стати надто пізно.