Помста

Коли від дерева лишиться тільки попіл,

Коли від каменю лишиться тільки пил

Герой, відкривши очі, озирнеться

– Я всіх їх вбив, я жодного не пожалів!

***

Спалив до тла, розбив на груди бруду

Все те, що ворог домом називав

Тепер я заспокоюсь. – Ворог! Заспокойся теж ти…

Тобою власноруч пробита грудь моя!

***

Навіщо ти прийшов тоді в долину?

Навіщо руйнував? Навіщо грабував?

Той крик дітей, що на пів світу линув

Коли ти мати їхню різав й ґвалтував!

***

Ти вбив усіх, віддав наказ вбивати!

А посіпаки, любо виконали, всі життя забрав.

Але, уваги ворога лишився старий, незрячий дід

Що біля тину, понурив голову на кобзі тихо грав.

***

Нікому із катів не спала думка,

Що дід той під собою діточок ховав.

А я сидів під ним, й тремтячою рукою,

Вуста сусідській дівчинці запекло затискав.

***

Стекли роки, змінився світ навколо

Я зріс, зросла і дівчина ота

І ось тепер, вона мене благословила

І я прийшов, і я тебе живим застав!

***

Я знаю щоб сказала моя мати

Залиш, забуть, живи своїм життям!

Та я не зміг, я не схотів чекати

Коли в мій дім ти знову прийдеш за життям.

***

Покинув я свій дім, кохану, діток

Я знав, що не побачу їх обличчя знов.

Але тепер також напевно знаю, що ніколи

Вони не бачитимуть своїх рідних кров!