Глава LIV. Клопіт.
Весь цей день був присвячений різним клопотам. Спочатку аукціон. Оцінювач одразу запропонував мені гарну суму. Він сказав, що статуетка - це стара і досить відома робота, і якщо я хочу отримати її справжню вартість, то треба почекати десь півтора року. Але я вирішив не тягнути коня за хвіст і одразу взяв гроші. Потім я сходив до місцевого дитячого притулку і домовився про зустріч із директором. Мені сказали, що це можливо тільки через дві години. Тоді я зайшов у гільдію мулярів і уклав договір про очищення фасаду мого будинку. Потім перекусив у місцевій кафешці, замовив смажений бекон із салатом, а на десерт узяв дуже смачне морозиво пломбір.
В призначений час я прийшов у притулок, і мене одразу провели до кабінету директора. Ним виявилася строга дама в стильних квадратних окулярах на срібному ланцюжку і такій же стильній, суворій сукні. Я трохи здивувався, адже з незрозумілої причини я думав, що це має бути джентльмен. Привітався та представився. Сказав, що я міський алхімік і хотів би пожертвувати певну суму їхній організації. Після чого я витяг мішечок із золотими монетами та поклав його на стіл директора. Мішечок важив менше, ніж сам золотий кінь, але ненабагато.
Мій жест здивував директора. Вона приголомшено подивилася на золото, а потім знову на мене поверх окулярів. Ага, напевно, вони їй потрібні більше для краси. Але потім жінка взяла себе в руки та пояснила мені, що зазвичай такі великі суми переказуються на рахунок у банку. Але я можу не хвилюватися, їхній притулок буде надсилати мені повідомлення куди та скільки витрачено з моїх пожертвувань. Та я й не збирався хвилюватись. Але все ж таки з розумним виглядом їй покивав, типу звичайно згоден. А ще вона сказала, що включить мене до списку почесних піклувальників. І тепер мені надсилатимуть запрошення на будь-які заходи притулку, на кшталт змагань чи концертів. А також їхні старші вихованки приноситимуть мені на свята святкове печиво власної випічки. Звучить звичайно мило, але я вирішив не ризикувати ні психічним, ні фізичним здоров'ям. Після чого ми подякували один одному і розпрощалися.
Всі ці клопоти мене втомили. Я, звичайно, розумію, що для інших людей це дрібниці, але психологічно я сильно вимотався. Коли я прийшов додому, то одразу бухнувся на ліжко без сил. Спілкування із людьми це не моє. Лише пізно ввечері я зміг сісти за книги.
Наступного дня мені почистили фасад. Для очищення люди з гільдії мулярів використовували одну з недавніх алхімічних розробок, зілля, яке добре розчиняє пил, бруд, гар та інше. Мені навіть стало трохи шкода, що це не я його винайшов. Основним магічним компонентом цього чудового зілля була мана темряви.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!