Некромант. Книга перша. Таємний радник.

З апартаментів короля я вийшов злегка напідпитку і трохи хитаючись поплентався на вихід. Раптом перед одним із поворотів я відчув легку тривогу.

Зберися, скомандував я собі й відразу зібрався. Миттєво наклавши на себе закляття Магічної Концентрації та Магічного Зору. Магічна Концентрація сильно підвищує уважність та прискорює роботу мозку, а Магічний Зір дає можливість бачити магічну енергію, життєву силу та силу духу навіть крізь стіни. Це рідкісне закляття. Тільки деякі архімагі можуть використовувати його.

Недалеко за рогом стояла Алісія фон Брейн, вона сильно світилася магічною енергією, і від неї йшли хвилі роздратування, що іноді переходили в лють. Поряд з нею була ще одна сильна магеса і два маги трохи слабкіші.

Ого, у них тут засідка? На мене? Три стихійні маги й один маг життя, чи не занадто багато для одного мене, подумав я шукаючи шляхи відступу. Елементарно, накласти Ляльковик і дати драпака звідси, нехай спробують наздогнати.

Хоча ні, до іншого входу зали йшов нічний патруль. Якщо я пробіжу повз них на величезній швидкості, вони будуть зобов'язані відреагувати.

Водночас вся магічна компанія рушила в мій бік. Відчули мою присутність. Всі маги відчувають концентрацію магічної енергії, яка є навіть у простих людей, які не володіють магією. Я теж помітний у магічному діапазоні. У мене колосальний запас мани, але це темна мана, вона особливо не світиться. Я відчуваюсь як маг третього рангу.

Як тільки вони рушили, я наклав на себе вуаль темряви. Вуаль Темряви - це коли темна енергія паморочиться навколо заклинача невеликою хмаринкою, тим самим приховує його в магічному діапазоні. Звичайним зором мага добре видно, але він стає непримітним. Він може пройти повз людей, і ті не звернуть на нього уваги. Чим менша воля в людини, тим легше уникнути її уваги. Також важлива концентрація, легко пройти непоміченим повз торговця який рахує гроші, але майже неможливо пройти повз стражника, у якого суворий наказ нікого не пускати.

Посередині зали був вхід до чиїхось апартаментів, у глибині яких хтось мирно спав. Швидко і максимально тихо я метнувся туди та тихенько зайшов усередину. Двері на моє щастя були не зачинені. А якби вони були замкнені, то довелося б їх гарячково відмикати Магічним Щупом.

Прикривши двері, я тінню прослизнув углиб приміщення, бачачи в магічному діапазоні, як маги і патруль одночасно зайшли в залу з двох боків і попрямували один до одного. Треба якнайдалі бути від дверей. Бойові маги спеціально тренують відчуття виявлення. На додачу Алісія фон Брейн була магом найвищого рангу.

Я вже був у останній кімнаті, коли маги та патруль зустрілися посередині зали і, очевидно, почали з'ясовувати хто із них начальник, а хто дурень. У широкій і високій залі стояло гігантське ліжко з маленькими дерев'яними колонами по кутках і важким балдахіном зверху.

На ліжку, на шовкових простирадлах лежала оголена дівчина. Місячне світло з вікон добре висвітлювало її чудове, витончене, наче вирізане з мармуру, голе тіло. Як зачарований, намагаючись не дихати, я підійшов ближче.

Ковзав жадібним поглядом по дивовижно довгих, струнких дівочих ногах. Переводячи його далі на круті атласні стегна. Дуже надовго мій погляд припав до темного, таємничого трикутника, намагаючись розглянути її найпотаємніше місце. Далі на чарівний животик, на якому ледве помітно, але все ж таки проступали м'язи преса, потім на чарівні пружні перси, ідеально правильної форми. Хоч бери та здавай їх, як зразок, до королівської палати мір і терезів. На милі злегка набряклі сосці, ніжну шию і чарівну голівку.

Зараз її пишне, розкидане по всій подушці волосся було темного кольору, а при денному світлі воно мало бути платиновим. Звідки в мене така впевненість? Я з солодким жахом упізнав у цій юній дівчині, королеву Барбусії, Ангеліну фон Стоун, дружину короля Конона Яросного. Але навіть це мене не протверезило від солодкого дурману.

Не пам'ятаю, скільки часу минуло, поки я нею милувався. Тихенько навшпиньки, намагаючись не дихати, я наблизився майже впритул до її ліжка. Нахилившись, я з жадібною ніжністю дивився на її соковиті злегка відкриті вуста, які, здавалося, так і просили поцілунку. Якимись залишками розуму я утримувався від непереборного бажання зробити це, а потім нехай буде, що буде.

Олександре, та ти, здається, геть п'яний. Оголена вона лежить тут, бо чекає на свого чоловіка, і двері з цієї ж причини були не зачинені. Зовсім бідолаха зачекалася і заснула. А ця скотиняка сидить там і справами державної ваги займається, незрозуміло чому я розлютився на Конона.

Здається, вона щось відчула, і напівсонна ніжно прошепотіла: "милий". Я кішкою метнувся в темний кут, міцніше загорнувши себе у Вуаль Темряви, і прикинувся там вішалкою. Ну принаймні на один мій гачок, що стирчав, можна було повісити все що завгодно.

Ангеліна так і не прокинулася. Вона солодко перекинулася на другий бік, виставивши мені на огляд свою круглу, апетитну, дівочу сідницю. До якої я знову прикипів своїм поглядом. Серце солодко нило. Думки мляво тинялися в голові. Потрібно валити звідси, але я нерухомо стояв і навіть майже не дихав.

А якщо сюди раптом зайде Конон? І побачить мене тут із добре помітним стояком? Що я йому тоді скажу? Що взагалі можна сказати у такому випадку? Що б король усе зрозумів, розвернувся та пішов назад? Всі ці думки пливли на якомусь нескінченно далекому тлі та ніяк не впливали на те, що я робив. І все ж одна думка чітко прорізала мою свідомість.

Ангеліна фон Стоун вже якийсь час більше не сопе. Та бути такого не може! Найтемніший кут, я стою закутаний у потрійний шар Вуалі Темряви, вона лежить спиною до мене. Як це взагалі може бути!

Ну звісно, я напевно своїм поглядом, там трохи нижче спини, нагрів їй одне місце.

Вона раптом підвелася на лікті, чітко повернула голову в мій кут та холодно промовила:

- Я не хочу знати хто ти є, незнайомець. Але зараз сюди прийде мій чоловік, король Конон Яросний. І насамперед він відірве тобі голову. А потім він задушить мене і, можливо, у розпачі проткне собі серце мечем. Ця трагедія нікому тут не потрібна. Будь ласка, тихенько йди звідси. Там у кутку є потаємні двері та вихід за межі палацу. Іди негайно.

Вона не могла мене бачити в цьому темному кутку, і впізнати мене також не могла. Але сьогодні вдень Ангеліна зустріла одного дивного незнайомця, який бігав коридорами палацу, а вночі іншого незнайомця, який заліз до її апартаментів і витріщився на її чарівний зад. І все це одного дня. скільки мене часу, перш ніж королева зв'яже ці дві незнайомі особи в одне моє рило. Згоден, для суду ці збіги не є доказом, але для прямолінійної людської логіки цілком.

І все ж таки, я максимально спробував відвести від себе підозри. Згорбився, широко розставивши ноги та руки, перевалюючись з боку на бік, ніби я не стрункий і граціозний Олександр Флай, а двоногий горбатий крокодил, пішов геть на вихід. Ретельно відвертаючи своє обличчя від місячного світла, я постарався непомітно прикрити його ще й рукою.

Я вийшов надвір з підвалу найближчого до палацу будинку. Підставивши своє розпалене обличчя прохолодному вітерцю, став підбивати підсумки. Тож я вже півдня виконую обов'язки таємного радника. За цей час я дізнався:

1. Яка еластичність сідниць помічника королівського секретаря.

2. Як виглядає оголена перша леді.

3. Як швидко покинути покої дружини монарха.

4. А також головний секрет нашої держави, як виглядає найпотаємніше місце нашої королеви.

Ну і там небагато різних дрібниць. Якій білизні віддають перевагу фрейліни, які груди має одна з них. Просто цілий мішок таємної та дуже корисної інформації.

То які висновки можна зробити з усього цього? Тільки один. Ти, Олександре Флаю, думаєш не тією головою, якою треба. Все вирішено, завтра з ранку, або коли я там прокинусь, насамперед буду робити тисячу пострілів Стрілою Темряви. Максимально швидко і потужно, щоб магія смерті вивітрила з мене весь цей юнацький жар.