Некромант. Книга перша. Таємний радник.

Глава VII. Спогади про минуле.

Конон і я сиділи у великих кріслах біля магічного каміна. Основу його становила велика металева пластина, прикріплена на задню стінку, де було зображено сонце. Вона нагрівалася під впливом магії стихій – блискавки. Магічну енергію давали дві бронзові кулі накопичувачі. Саме ця пластина і гріла всю кімнату, випромінюючи тепло. Поруч із пластиною в каміні можна було розвести звичайний вогонь. Для краси.

Конон час від часу підкидав у нього поліна. Пластина зараз не працювала, бо стояла тепла погода. Між нами був столик на якому була розташована величезна таця з тонко нарізаними смаженими скибками м'яса. Ми пили пиво з великих кухлів. Я курив люльку з якимсь дивним, м'яким і ароматним тютюном, який мені принесли на прохання Конона.

Сидіти біля вогню та ділитися їжею, це був дуже давній людський звичай.

- То ви бігли палацом? - раптом запитав Конон.

- Ем, так... - мені було ніяково, і я не особливо хотів заглиблюватися в цю тему.

- Знаєте, я й сам іноді люблю бігати коридорами та залами.

- Вибачте що? - здивувався я.

- Раніше я постійно бігав. Пам'ятаю, коли ми перетинали Анзуйську пустелю, ми бігли цілі дні безперервно, - мрійливо посміхнувся Конон, згадавши свою молодість.

- А зараз мені не можна бігати. Адже король, що біжить у воєнний час, може посіяти паніку, а в мирний час, завдати шкоди своєму престижу, - сумно сказав король, і зробивши невелику паузу, продовжив, - Про те, що я іноді бігаю рано вранці, знає лише королева. І вона дуже просила не робити цього у присутності інших людей.

Ми знову замовкли, потягуючи пиво і ліниво жуючи м'ясо. Я подивився на згаслу люльку і вирішив, що обов'язково куплю цей сорт тютюну, грошей же у мене тепер навалом.

- У моїй молодості сталася одна історія, пов'язана з бігом, - сказав король і сьорбнув зі свого величезного кухля.

Він трохи помовчав, і зібравшись думками, почав свою розповідь:

- Коли я утік із рабства. Так, я був рабом і не тримаю це в таємниці. Отож, коли я втік, то спрямував свій шлях через південні степи. Я ліниво біг, заощаджуючи сили, намагаючись якнайдалі відірватися від своїх переслідувачів. І раптово натрапив на зграю голодних вовків.

Конон ще раз відпив із кружки та продовжив:

- Я вже був зморений голодом, втомою та спрагою. Але незважаючи на це, вовки не змогли одразу наздогнати мене. Я розвинув швидкість дикого оленя, і вони залишилися далеко позаду. Тоді вовча зграя стала на мій слід і почала завзято переслідувати мене як свою здобич.

Король кинув до рота маленький шматок м'яса.

- Це була тривала боротьба не на життя, а на смерть. Я вже був майже непритомним від великої втоми, коли вдалині побачив стародавній курган. Я біг до нього сподіваючись що там знайду порятунок. Вхід було відкрито. Я з розбігу влетів у нього, не роздумуючи. Вовки не ризикнули заходити усередину. Я впав на землю від утоми та довго і жадібно дихав.

Він зробив паузу, промочив горло величезними ковтками й знову продовжив:

- Смерть на якийсь час відступила від мене. Віддихавшись, я розвів багаття зі сміття на землі. Вихід був перекритий вовками, які почали страшно вити. Я вирішив іти вглиб. Повітря там було затхлим, і полум'я смолоскипа майже не горіло. Невеликий прохід вивів мене до високої зали. У глибині якої на кам'яному троні сидів мертвий цар чи великий герой минулого. За життя він був ще більше ніж я, але час висушив його плоть, і він перетворився на дуже високу і моторошно худу мумію.

Конон трохи помовчав і почав говорити знову:

- Уздовж стін лежали гори іржавої зброї, зітліла кінська збруя, трухляві скрині із колись гарним одягом, що зараз став просто старим ганчір'ям. У стінних нішах покоїлись кістки дружин правителя, а може, його вірних воїнів чи рабів, яких жерці царя прирекли на вічне рабство після його смерті.

Король зробив маленький ковток зі свого кухля та знову продовжив:

- Час був безжальний до всього. Тільки єдина річ була не підвладна йому. У руках царя був величезний дворучний меч, без жодної цятки іржі. Він сяяв тьмяною холодною красою. Зачарований цим видовищем, я підійшов ближче і забрав його з рук стародавнього героя.

Конон зробив глибоке зітхання, ніби йому було незвично довго говорити, і він трохи втомився.

- Сталося неймовірне – давня мумія ожила і встала зі свого кам'яного трону. Якийсь час ми стояли і дивилися один одному в очі. У моїх руках був стародавній меч, а в її очах була смерть. Я відчував, як липкий піт тече по моїй спині. Раптом вона стрибнула на мене, і все закрутилось.

Король трохи замислився, та невдовзі продовжив розповідь:

- Страх пішов, переді мною був просто ворог. Я бив його мечем та ухилявся від його атак. Ми довго кружляли по всій гробниці. Мумія не відчувала ні болю, ні втоми. Навіть коли я відрубав їй руки, вона продовжувала переслідувати мене. То справді був страшний супротивник.

Конон зробив невеличку паузу.

- Врятувало мене багаття. Один із моїх ударів перекинув її туди. Висохлий труп швидко спалахнув і згорів ущент.

Дивно! Я сидів і думав, що Конону просто пощастило. То була свіжа мумія. Якби вона давно їла людей і поглинала темну енергію, їй були б не страшні ні вогонь, ні холодне залізо. Деякий час ми мовчали. Я сьорбав пиво, король жував м'ясо.

- Після перемоги, я вийшов із кургану, високо тримаючи над головою меч. Вовки відразу зрозуміли, що розклад сил тепер не на їхню користь і втекли, підібгавши хвости. Тоді я вперше подумав, що обов'язково стану королем.

- А де зараз цей меч? - запитав я з ввічливості.

- Лежить тут не далеко, у вітрині, серед іншої зброї.

- Ви поклали цей меч під скло? - здивувався я.

- Мені він без потреби. Королі воюють пером, а не мечем, - спокійно пояснив Конон.

Потім він хижо відірвав шматок м'яса зубами і сердито пробурчав:

- Хоча, іноді я мрію взяти цей меч і таємно приїхати до столиці Тімерії. Увійти до їх палацу дворянських зборів. Коли тамтешній король виступає з черговим посланням до свого народу, і влаштувати криваву бійню. Нехай ці наволочі на своїй шкурі відчують страх і жах, біль і розпач, які вони сіють скрізь, куди можуть дістатись їхні брудні рученята.

Очі його палали, а зуби зціпилися з великою силою, і я раптом зрозумів, чому короля прозвали Яросним.