Легенда про магічний вінець

В Червоних горах гуляє вітер,

В червоних скелях немає квітів,

Ведуть дороги в пусті печери,

Печери гномів і їх майстерні.

Народ цей здібний живе тут здавна,

Мечі й кольчуги майструє вправно.

Під їх руками ростуть троянди,

Про них співають пісні й баллади.

Багато в гномів майстрів чудових,

Від їх роботи тамуєш подих,

Творіння їх шліфувались потом,

Найбільш відомий – це майстер Йотль.

Гаряче серце у нього в грудях,

Його він сіє в холодні руди,

Каміння мертве вмить оживає,

Співає птахом або й літає.

Та має Йотль таємну мрію,

Яка в невдачах його зігріє,

З дитинства носить задумку дивну,

Створити мріє вінець чарівний.

У ньому хоче сплести докупи,

Просте вугілля і темні руди,

Бурштин і мармур, срібло і гранати

А ще рубін, смарагд, діаманти.

Зухвала думка бентежить серце,

Над нею Йотль щоденно б’ється,

Зростають квіти в його майстерні,

Їх стебла ніжні, їх вид химерний.

І творить Йотль казкове диво,

Каміння в ньому, немов, ожило,

Цей виріб вартий скабниць й палаців,

Вінець чарівний, вершина праці.

За нього будуть точитись війни,

Його сховають за товсті стіни,

Про нього точно складуть легенди,

Казки, повір’я, почнуть вендети.

Сам майстр Йотль піде в засвіти,

В Червоних горах холодне літо.

З роками люди забудуть диво,

В казках й легендах воно застигне.

Та десь далеко в печерах темних,

Вінець чарівний дивує землю.

Ховають скелі свої секрети,

В Червоних горах свої скелети.

(с)