Гріхи Минулого

Твайлайт постукала копитом у двері, використовуючи магію, щоб погасити світло в кімнаті. Вона щойно закінчила вкладати Нікс у ліжко, і кобилка заснула, щойно торкнувшись головою подушки. Твайлайт була впевнена, що це на краще. День був довгий.

Вона подивилася на Нікс ще кілька секунд, перш ніж обережно зачинила двері. Потім вона спустилася сходами бібліотеки на перший поверх, де на неї чекало багато поні зі стурбованими обличчями. Твайлайт дуже цінувала той факт, що всі її друзі залишилися, щоб переконатися, що з Нікс все гаразд, особливо тому, що Реріті і Шукачі К'юті Марок були єдиними, хто знав Нікс досить добре, щоб так турбуватися.

- З нею все гаразд, вона просто втомилася. Я вклала її спати, - запевнила Твайлайт з лагідною посмішкою. Її слова розвіяли напругу в кімнаті, дозволивши всім поні нарешті розслабитися після довгого і напруженого дня.

- Не знаю, як ви, а я виснажена, - зауважила Реріті. - Сподіваюся, ти не заперечуєш, Твайлайт, але я відведу Світі Бель додому і сама трохи посплю.

Твайлайт похитала головою.

- Ні, я не заперечую. Я знаю, що ви всі втомилися. Ви всі повинні піти додому і трохи відпочити.

- Може, ти хочеш, щоб хтось із нас залишився? - люб'язно запропонувала Флаттершай.

- Ні, я не можу просити вас про це. Ви кинули все, щоб допомогти мені знайти Нікс. Я не можу змусити вас залишитися тепер, коли вона в безпеці.

Епплджек трохи засміялася.

- Ну що ж, цукерко, для цього і потрібні друзі. Ти б зробила те саме, якби зникла Еппл Блум.

- Або Світі Бель, - додала Реріті.

- Або Гаммі! - прощебетала Пінкі Пай.

- Я знаю, - сказала Твайлайт, - і не можу вам усім віддячити. Я... я дуже хвилювалася за неї.

- Було б неправильно, якби ти не хвилювалася, адже вона твоя кузина, - сказала Епплджек, перш ніж попрямувати до дверей. - Але Тві має рацію. Ми всі повинні бути в ліжку, включно з трьома певними кобилками.

- Але ж ми хочемо залишитися і переконатися, що з Нікс усе гаразд, - заскиглила Еппл Блум.

- Не вийде, Еппл Блум. Тобі завтра до школи. Можеш прийти і перевірити, як там Нікс після уроків.

- Теж саме стосується і тебе, Світі Бель, - додала Реріті, перш ніж трохи підштовхнути сестричку. - Нам треба відвести тебе додому.

- І я знаю, що твоя мама теж хвилюється, Скуталу, - зауважила Твайлайт.

Скуталу закліпала очима, її очі розширилися, а на обличчі з'явилася панічна гримаса. - О ні! Мої батьки розлютяться!

- Гей, не хвилюйся, мала, я тебе прикрию, - сказала Рейнбоу Деш, перш ніж поцілувати Скуталу. - Я знаю твою маму. Давай я відведу тебе додому і все поясню?

- Ого, ти справді це зробиш?

- Гей, ти залишилася тут, щоб переконатися, що Нікс повернулася додому в безпеці. Таку відданість я дуже ціную. - Рейнбоу Деш приземлилася на землю і помахала Скуталу, щоб та залізла їй на спину. - А тепер залазь сюди.

Скуталу посміхнулася від вуха до вуха, більш ніж охоче прийнявши пропозицію Рейнбоу Деш полетіти додому. Після цього натовп поні покинув кімнату. Твайлайт побажала усім на добраніч і подякувала за те, що вони прийшли, і зачинила двері після того, як пішов останній. Вона виснажено зітхнула і почала прямувати до сходів. Порожній шлунок спокушав її піти на кухню, але, врешті-решт, вона вирішила зачекати і добре поснідати вранці. Першочерговим завданням для неї був сон.

СТУК... СТУК... СТУК... СТУК...

Твайлайт повернулася і подивилася на вхідні двері. Вона вагалася, чи відчиняти їх. Вона дуже, дуже хотіла просто лягти спати, але її ввічливість взяла гору над нею. Вона розвернулась і пішла до дверей, перш ніж відчинити їх магією.

- Це вона, татку!

Очі Твайлайт застигли, коли вона побачила Даймонд Тіару, що стояла на порозі, цього разу у супроводі старшого жеребця та старшої кобили. Жеребець був гнідої масті, з блакитними очима, схожими на очі Тіари, і зачесаною назад гривою, яка, можливо, колись була чорною, але з віком посвітлішала на кілька відтінків. Він був насуплений, але це було ніщо в порівнянні з тим, як старша кобила стріляла в Твайлайт своїми блискучими очима.

Старша кобила мала пісочну масть, світло-фіолетові очі і, здавалося, щосили намагалася утриматись від словесного чи навіть фізичного нападу на Твайлайт. Її грива середньої довжини, двоколірна, біла та світло-блакитна, була укладена в зачіску, хоча кілька волосин випало. Проте старша кобила не звертала уваги на свою зачіску, що повільно розпадалася, натомість звернула увагу на жеребця.

- Ну, Річ, чого ти чекаєш?

- Міс Спаркл? - почав жеребець, роблячи крок уперед і простягаючи своє копито. - Я знаю, що ми ще не знайомі, але я знаю вас через наших спільних друзів з "Солодких Яблук". Я містер Річ, їхній бізнес-партнер, хоча слід сказати, що я тут не по справах.

Твайлайт потиснула копито Філсі Річу. - Що ж, приємно познайомитися, але чи може це зачекати до ранку? Я щойно повернувся з пошуків...

- Це точно не може почекати! Тобі пощастило! - почала просторікувати старша кобила, але її перервав Філсі Річ.

- Ну ж бо, Аффлюент, будь ласка, я ж сказав, що розберуся з цим.

- Сподіваюся на це, Річ, - сплюнула старша кобила Аффлюент, перш ніж повернути свій погляд до Твайлайт, яка примусила себе посміхнутися, перш ніж повернулася до Філсі Річа.

- Не хочеш розповісти мені, що все це означає?

- Так, я якраз до цього підходив, - відповів Філсі Річ. - Міс Спаркл, ви погрожували моїй донечці сьогодні?

- Так, татку! - Даймонд Тіара закричала так, ніби була вражена, що він просить Твайлайт підтвердити цю історію. - Вона сказала, що перетворить мене і Сільвер Спун на кактуси!

- Міс Спаркл?

Твайлайт трохи насупилася, але потім зітхнула і кивнула головою. - Так, і я...

- Я не потерплю, щоб моєму лошаті погрожували! - Аффлюент різко гаркнула. - Вважай, що тобі пощастило, що ми навіть даємо тобі шанс вибачитися, бо якби ти не була однією з тих поні, що зупинили Діскорда минулого року, ми б пішли прямо до влади!

Твайлайт насупила брови і зробила крок прямо перед Аффлюентой, повертаючи ій свій ненависний погляд. - А Даймонт Тіара не казала тобі, чому я їй погрожувала?

- Ні, не сказала, але я...

- Люба, - перебив Філсі Річ, - ми ж домовилися, що дамо міс Спаркл самій все пояснити.

Аффлюент закрила рота і надула щоки, наче чайник, який намагається втримати пару. Коли здавалося, що вона ось-ось вибухне черговою гнівною тирадою, Аффлюент випустила дихання, яке тримала через ніс, і кивнула. - Так, любий.

- Мені шкода, що я погрожувала їй, - сказала Твайлайт, - але твоя дочка відправила мою кузину Нікс у Вічновільний ліс саму, а потім відмовилася розповісти мені, що вона зробила. Я погрожувала їй лише тому, що хотіла дізнатися, де Нікс, поки з нею нічого не сталося.

- Що ж, можливо, тобі не довелося б погрожувати моїй доньці, якби ти розповіла своїй кузині, наскільки небезпечний Вічновільний ліс, - розсердилася Аффлюент.

- Нікс знає, наскільки небезпечний Вічновільний ліс, - огризнулася Твайлайт, - але твоя донька переконала її, що ліс не є небезпечним, якщо ви зайдете досить далеко, і дала їй мапу.

Філсі Річ подивився на свою дочку, яка дивилася на Твайлайт. - Ти випадково не зберегла цю мапу?

- Ні, - відповіла Твайлайт. - Нікс загубила її, коли була в лісі.

- Ну, тоді це все пояснює, - сказала Аффлюент, коли її голос набув гордовитого тону. - Твоя кузина бреше тобі. Вона, напевно, потрапила в якусь халепу, а коли ти знайшла її в місті, вона розповіла тобі якусь сльозливу історію про те, як заблукала у Вічновільному лісі. Вона збрехала вам, а тепер ви брешете нам про те, чому погрожували нашій доньці. Ми повинні заарештувати вас тільки за те, що ви брешете.

Твайлайт насупила брови і зробила крок до Аффлюента. - Хочеш почути правду? Ось вона, правда. Я знайшла Нікс у Вічновільному лісі, вона плакала, і її послала туди твоя донька. Вона навіть дала їй карту, і, як я чула, задирала носа й перед іншим своїми однокласниками. Ви не робите їй ніяких послуг, захищаючи її від наслідків її дій. І я знаю, що не можу змусити вас покарати її за те, що вона відправила мою двоюрідну сестру туди, де вона могла постраждати, або ще гірше. Але дозволь мені все пояснити. - Твайлайт нахилилась вперед, її голос набув низького, сильного, погрозливого тону, коли вона дивилася на Аффлюенту. - Якщо Даймонд Тіара знову зробить щось подібне з Нікс, перетворення на кактус буде найменшою з її проблем.

- Ах ти, маленька волоцюга! - огризнулась Аффлюент. - За кого ти себе маєш?! Ми доброчесні члени громади! Якби не сім'я мого чоловіка, не було б і Понівіля! Як ти смієш так з нами розмовляти? Я повинна провчити тебе за це!

Твайлайт наїжачилася і притиснула своє обличчя до обличчя Аффлюенти, так що їхні лоби і носи зіткнулися. - А я той єдиноріг, що побив босоногого Урса Майнора, а ще я приватна учениця принцеси Селестії! Тож, якщо ти справді хочеш випробувати свою вдачу, я буду рада поговорити з тобою на вулиці. А якщо ні, то забирайтеся геть з моїх очей і з моєї бібліотеки!

- Міс Спаркл! - втрутився Філсі Річ. Він протиснувся між двома кобилами і подивився на Твайлайт з твердим, непохитним поглядом. - Я поважаю те, що ти зробила те, що зробила сьогодні під примусом. Сумніваюся, що на твоєму місці я вчинив би інакше. Однак це не дає вам права погрожувати моїй родині.

- Так, - додала Даймонд Тіара. Вона тріумфально посміхнулася, відчуваючи, що її батько перемагає в суперечці. - Ти не можеш мені погрожувати, бо Нікс настільки дурна, що піде до лісу, навіть якщо я дам їй...

Даймонд Тіара зрозуміла, що вона збирається сказати, і швидко ляснула копитом по роті. Проте шкоди вже було завдано. Містер Річ подивився на доньку і сказав:

- Юна леді, ти під домашнім арештом.

- Річ, ти не можеш її покарати за... - Аффлюент спробувала протестувати.

- Ми обговоримо це, коли повернемося додому, - твердо сказав містер Річ, розвертаючись, щоб піти. - До подальших розпоряджень вона під домашнім арештом. Але, міс Спаркл, не думайте, що це означає, що ви зняті з гачка. Учениця принцеси Селестії чи ні, я обговорю це питання з мером вранці.

На цьому Філсі Річ розвернувся і пішов геть. Даймонд Тіара та Аффлюент пішли слідом за ним, але тільки після того, як кожна з них кинула на Твайлайт найбрудніший погляд, який тільки змігла зібрати. Твайлайт, однак, подбала про те, щоб останнє слово у розмові залишилося за нею. Вона відступила назад і з різким, гучним стуком грюкнула дверима бібліотеки.

- Ого, Твайлайт, - сказав Спайк з глибини бібліотеки. Він чув суперечку і прийшов з'ясувати, що відбувається. - Я ніколи не чув, щоб ти використовувала своє становище учениці принцеси Селестії, щоб погрожувати якомусь поні.

- Так, - зітхнула Твайлайт, подумки картаючи себе за те, що сказала під час суперечки. - І принцеса не зрадіє, якщо дізнається, що я це зробила. Тож, Спайку, якби ми могли...

- Гей, мої губи на замку, - запевнив її Спайк. - Особисто я вважаю, що тобі варто було б перетворити одну з них на кактус, щоб довести свою правоту. І все ж, хіба тебе не турбує, що зробить мер? Вона може розповісти принцесі.

- Ми перейдемо цей міст, якщо або коли ми до нього дійдемо. Я досі не можу повірити, що ця маленька кобилка дійсно послала Нікс у Вічновільний ліс. Про що вона тільки думала?

- Не можу тобі сказати, я не маю звички намагатися зрозуміти хуліганів, - відповів Спайк, позіхнув і глянув на годинник. - Ну, вже пізно. Дивно, що Овловсіус ще не прийшов. Він зазвичай...

- Ху.

Спайк підстрибнув, розвернувшись, щоб побачити, що рогата сова, про яку йшла мова, сидить на сусідній книжковій полиці. - Серйозно, нам треба прив'язати до тебе дзвіночок. Ти схожа на сову-ніндзя чи щось таке.

- Ху, - відповіла сова у своїй звичній манері.

- Ти.

- Ху.

- Ти! Я говорю про тебе!

- Ху.

- Я... Знаєш що? Ні. Я в це не встрягатиму, - сказав Спайк, прямуючи до сходів. - Піду перевірю, як там Піві, а потім піду спати. Добраніч, Твайлайт.

- Добраніч, Спайку, - відповіла вона, дивлячись, як він піднімається сходами. Потім вона повернулася і подивилася на Овлойзіуса, який дещо вичікувально нахилив голову.

- Вибач, але я дуже втомилася, це був довгий день. Сподіваюся, ти не будеш проти, якщо я теж піду спати.

- Ху, - це все, що відповів Овловсіус, перш ніж злетіти. Він пронісся по кімнаті, схопив книгу з полиці і впустив її на стіл для читання. Книга розгорнулася, і за мить Овловсіус приземлився і почав читати. Твайлайт не могла втриматися від сміху, радіючи, що сова може зайняти себе чимось вночі, навіть коли вона не засиджувалася допізна за навчанням.

Залишивши сову читати, Твайлайт піднялася на другий поверх бібліотеки. Спайк уже вимкнув лампи і згорнувся калачиком у ліжку. Єдине світло надходило від місяця за вікном, і воно освітлювало кімнату рівно настільки, щоб Твайлайт могла без проблем перейти через нього.

Поруч із ліжком Твайлайт стояло менше ліжко, яке вона придбала для Нікс. Вона очікувала знайти там Нікс, згорнувшись калачиком, але за кілька хвилин, поки Твайлайт спускалася вниз, Нікс переповзла у велике ліжко. Зазвичай Твайлайт заохочувала Нікс спати у власному ліжку, але після дня, який вони обидві пережили, вона вирішила не зважати на це сьогодні.

Намагаючись не розбудити Нікс, Твайлайт повільно прослизнула під ковдру. Вона зняла ковдру з ліжка Нікс і вкрила нею сплячу кобилку, щоб та не замерзла вночі.

Незважаючи на те, що Нікс спала, вона відчувала присутність Твайлайт. Нікс підхопилася, схопилася на копита і, скинувши з себе ковдру, пересунулась до Твайлайт. Потім вона лягла на спину так, що її маленька голівка лежала на вигині шиї Твайлайт.

Це викликало посмішку на обличчі Твайлайт, коли вона ніжно притулилася до сплячої Нікс.

Однак посмішка повільно згасла, коли Твайлайт дивилася на сплячу Нікс. Її погляд ковзнув до вікна, дивлячись на далекий місяць. На мить вона згадала, як він виглядав раніше. Як на ньому вимальовувався темний силует Місячної Кобилиці. Їй треба було багато про що подумати, багато чого обміркувати, але на це треба було почекати до ранку. Очі вже заплющувалися від м'яких обіймів ліжка, і незабаром Твайлайт поринула в заслужений сон.

~~~

СТУК... СТУК... СТУК

Трійка поні стояла на порозі маєтку, озираючись через плече, щоб переконатися, що на прилеглій вулиці не проїжджає патруль варти. Сам маєток був розташований в оточенні інших таких же величних будинків. Кожен газон, кожен кущ був підстрижений, і кожна квітка цвіла в тій частині Кантерлота, де мешкала еліта. Знаменитості, політики та інші широко відомі і добре оплачувані люди жили у цих кількох кварталах міста, насолоджуючись світським життям у своїх розкішних будинках.

Жеребець трійці вже збирався знову постукати, коли клацнули замки. Двері відчинилися, і з них висунувся білий єдиноріг з ідеально підстриженою і зачесаною назад чорною гривою і моноклем. Він оглянув двох кобил пегасів і жеребця земного поні, а потім пихато принюхався. - Так? Чим можу допомогти?

- Просто відчини смердючі двері, Етикет! - огризнувся сірий пегас з темно-сірою гривою і кюті-маркою торнадо.

- Звичайно, міс Гейл.- Дворецький, Пропер Етикет, відступив назад і відчинив двері маєтку ширше, дозволивши трійці поні прослизнути всередину. Другий пегас був темно-фіолетовою кобилою з чорною гривою і закрученими вітром лініями для кюті-маркою. Єдиний земний поні був тьмяним глинясто-рудим жеребцем високої статури. Його білява грива була дуже коротко підстрижена, а кюті-маркою була кам'яна стіна, схожа на замкові мури.

- Сер Спелл Нексус у своєму кабінеті. Гадаю, ви знаєте дорогу, - сказав Пропер Етикет, зачиняючи вхідні двері маєтку.

Грей Гейл роздратовано затріпотіла крилами. - Так, так, ми знаємо дорогу, але Нексусу краще мати вагому причину, щоб так нас викликати.

- Дійсно, - погодилася Найт Вінд , фіолетовий пегас. - Ми, зрештою, намагаємося залягти на дно після тієї грандіозної невдачі у Вічновільному лісі. Міська варта стала набагато пильнішою і зупиняє поні на вулицях, якщо зустрічає їх так пізно вночі.

- Я не знаю, чому сер Спелл Нексус покликав вас саме зараз, - зауважив Пропер Етикет, коли почав відходити. - Але я вважаю, що вам буде важко отримати відповідь, якщо ви не підете і не поговорите з ним. А зараз я мушу йти на кухню; сер Спелл Нексус не любить приймати гостей без частування.

- Чесно, цей поні занадто серйозно ставиться до своєї роботи, - пробурмотіла собі під ніс Грей Гейл, коли вони втрьох пробиралися через маєток. Піднявшись сходами і пройшовши розкішно обставленим коридором, вони підійшли до дверей, які були їм добре знайомі. Оскільки їх викликали, вони не потрудилися постукати, перш ніж увійти до кабінету.

Це була затишна маленька кімната з дуже великими вікнами і каміном. Одна стіна була заставлена книжковими полицями, вщерть заповненими книжками, дрібничками та рідкісними картинами в рамочках. Вікна виходили на елегантний міський пейзаж Кантерлота - вид, за який власник маєтку неодноразово отримував компліменти.

Нарешті, над каміном висіла олійна картина. На королівському портреті був зображений темно-синій єдиноріг зі світло-сірою гривою, що сидів за дуже елегантним на вигляд письмовим столом і лагідно посміхався. Під портретом у полірованій дерев'яній рамі висіла гравірована табличка.

Спелл Нексус

Директор школи для обдарованих єдинорогів Селестії

Містичний радник королівського двору

Власник маєтку, сам Нексус, стояв перед каміном у кабінеті, і полум'я відбивалося в його бірюзових очах. Він не обернувся, щоб подивитися на трьох поні, які увійшли до його кабінету, натомість рухом копита показав на стільці.

- Будь ласка, сідайте.

- Про що йдеться, Нексусе? - запитала Гейл, коли троє поні сіли. - Ти ніколи не посилав гінців за нами посеред ночі.

- Це дивно, - погодилася Найт Вінд. - Це ж ти завжди кажеш нам, щоб ми рухалися непомітно і приховано, а це зовсім не так, як ти кажеш.

- І не у всіх з нас така легка робота, як у тебе, - буркнув Стоунволл. - Командир вже підозрює, чому я запізнився з доповіддю після того, що сталося в Вічновільному. Я ходжу по тонкому льоду з міською вартою.

- Так, я перепрошую за пізній час, мої сестри і брат, але стався... цікавий розвиток подій.

- Краще б це було цікаво. - Грей Гейл буркнула собі під ніс, перш ніж придушити позіхання.

Нексус відвернувся від каміна і попрямував до трьох сидячих поні. - Запевняю вас, що так, бо здається, що наші зусилля в ніч останнього повного місяця не були марними.

- Як це "не згинули даремно"?! - вигукнула Грей Гейл, вимахуючи копитом у широкій дузі. - Це була катастрофа! Останки Найтмер Мун рознесли на друзки, а скількох наших братів і сестер знову заарештували?

- Приблизно три десятки, - відповіла Найт Вінд.

Грей Гейл підняла копито і грюкнула ним об землю. - Три дюжини, Нексусе!

- Це правда. Все пішло не так, як планувалося. - На губах Нексуса з'явилася посмішка, а очі заблищали. - Але воно того варте, бо Найтмер Мун жива.

У кімнаті запанувала мертва тиша. Стоунволл, Найт Вінд і Грей Гейл перезирнулися, не в змозі повірити в те, що почули. Грей Гейл порушила цвинтарну тишу, похитавши головою і запитавши: - Зачекай... зачекай, зачекай, зачекай, зачекай... Ти кажеш, що закляття спрацювало?"'

- Я не наважувався на це сподіватися, - замислився Спелл Нексус, перш ніж кивнути головою, - але так, принаймні частково.

- А звідки ти знаєш, що Найтмер Мун жива? - скептично запитала Найт Вінд. - Якби це було правдою, хіба вона б не скинула Селестію?

- Так, якби наша королева була в повній силі, Еквестрія вже купалася б у славі вічної ночі, а ми, її вірні слуги, отримали б свою справедливу винагороду. Проте я не можу заперечувати того, що я відчув і побачив. Рано ввечері з Вічновільного лісу вистрілив блискучий спалах магічного світла, і в ту мить я відчув її. Я відчув нашу королеву у всій її могутності та славі. Це було схоже на феєрверк, що спалахує і згасає в нічному небі, але вона була там.

Спелл Нексус відхилився вбік, на мить засвітивши копитами світло. - Це було... так чудово, і це змусило щось всередині мене на мить зрушитися. У мене запаморочилося в голові, і мені знадобилася вся моя сила волі, щоб утримати себе від того, щоб не помчати до лісу на її пошуки.

- Що ж, приємно чути, що ми не даремно витрачали час на це закляття, - зауважив Стоунволл, і його дуже рівний тон повернув Нексуса до серйозного характеру розмови.

- Так, і тепер у нас знову є мета. Брат, сестри, ми повинні знайти нашу королеву. Я вірю, що її форма, як і заклинання, яке ми наклали тієї ночі, є незавершеною. Її можна врятувати, можна дати їй життя, на яке вона заслуговує, але ми повинні знайти її. Я вірю, що вона ховається або серед дерев Вічновільного лісу, або в якійсь близькій до нього місцевості, і ми повинні знайти її, перш ніж вона стане для нас остаточно втраченою.

- І як же нам це зробити? - цинічно запитала Грей Гейл, перш ніж почала говорити вимушеним, надто жвавим тоном. - Гей, босе, я хотіла взяти ще кілька днів відпустки. Навіщо? О, я просто хочу неквапливо прогулятися одним з найнебезпечніших лісів Еквестрії, поки шукатиму частково реінкарновану Найтмер Мун.

Нексус закотив очі і потер копитом перенісся. -Будь ласка, позбав нас свого сарказму, Грей Гейл.

- Вона має рацію, Нексусе, - спокійно промовив Найт Вінд. - Як ми можемо обшукати Вічновільний ліс, не привертаючи уваги?

- Не всіх наших братів і сестер заарештувала охорона після того, як Селестія перервала виступ, - запевнив Спелл Нексус свою когорту, перш ніж знову звернути увагу на Грей Гейл. - Вранці ви дізнаєтеся, що я найняв вас як пару крил для доставки важливих листів кільком особам у Понівілі. Деякі з цих листів - прості листи зі Школи для обдарованих єдинорогів Селестії, але деякі з них - записки до наших братів і сестер, які називають це місто своїм домом. Вони, хто найближче до лісу, зможуть розшукати нашу королеву.

- А я дізнаюся, хто є хто? - запитала Гейл.

Нексус похитав головою. - Ні, їхня анонімність має бути збережена; саме завдяки цьому ми змогли так довго функціонувати, не будучи виявленими. Тільки я по-справжньому знаю всіх тих, хто стоїть на боці Дітей Найтмер.

- Що, як я вже казала, дійсно моторошно, - зауважила Грей Гейл, але тут же отримав удар ліктем у бік від Найт Вінд .

- А як щодо нас, Нексусе? - запитав Стоунволл.

Нексус підійшов до Стоунволла і поклав копито йому на плече. - Ви повинні продовжувати виконувати свої обов'язки в міській варті. Інформація, яку ти надаватимеш, буде безцінною для нас, якщо ти залишишся непоміченим. - Нексус обернувся і подивився на Найт Вінд. - А ти, сестро, вранці будеш призначена на нову посаду.

Найт Вінд вигнула брову. - І куди ж мене відправлять, Нексусе?

- Я майже не сумніваюся, що Селестія відчула те ж саме, що і я сьогодні ввечері, і я вірю, що це змусить її посилити дослідницьку групу, яка працює над аналізом нашого заклинання. Тепер ти будеш охороняти цю команду. Стеж за їхнім прогресом, перешкоджай їм, якщо зможеш, і, якщо Селестія заговорить з командою, я хочу, щоб ти доповідала мені, що саме вона скаже.

На губах Найт Вінд розпливлася зрадлива посмішка. - А я вже подумала, що ти нарешті кинув мені виклик, Нексусе, але підслуховувати?

- Не стався до своєї ролі легковажно, Найт Вінд, бо, якщо команда зробить фатальне відкриття про нас або про закляття, ти єдина, хто зможе попередити нас про небезпеку, що насувається.

Нексус оглянув трьох своїх змовників і дозволив усмішці заграти на його вустах. - Одного разу Селестія змогла зупинити нас, але доля дала нам ще один шанс побачити, як наша королева зростає. Я не допущу, щоб вона вислизнула з-під наших копит. Заради Вічної Ночі.

- За істинну королеву Еквестрії, - відрекомендували троє інших поні у відповідь у відпрацьованій гармонії.

~~~

СТУК... СТУК... СТУК... СТУК...

- Одну хвилинку, - відгукнувся світло-блакитний жеребець-єдиноріг, підводячись у ліжку. Бастіон Йорсет поглянув на годинник, побурчав на пізню годину, а потім підвівся з ліжка. Його біла, як яєчна шкаралупа, грива і хвіст були скуйовджені, але він все одно продовжував рухатися до вхідних дверей. Він не мав жодного бажання намагатися привести себе до ладу, щоб зустріти поні, який постукав в таку пізню годину.

Наставивши роги, Бастіон відчинив вхідні двері, маючи намір відгризти того, хто надумав потурбувати його так пізно вночі. Але він застиг, як статуя, коли побачив на порозі принцесу Селестію.

- Ваша... Ваша Високість! - заікнувся Бастіон.

- Перепрошую за пізню годину, Бастіоне, але чи можу я увійти? - мило запитала Селестія, наче Бастіон мав повне право відмовити їй.

- Звісно... Будь ласка, почувайся як вдома. Я зараз повернуся, - сказав Бастіон, перш ніж впустити Селестію всередину. Бастіон Йорсетс був учителем у школі для обдарованих єдинорогів Селестії і був там, коли юна Твайлайт Спаркл виявила свої величезні здібності до магії. Він був серед старших викладачів і був тим поні, якому Селестія доручила очолити групу, що вивчала заклинання культових поні.

Переконавшись, що Селестії зручно, Бастіон зник у своїй спальні. За кілька хвилин він з'явився у набагато більш презентабельному вигляді. Він швидко розчесав гриву і хвіст, а також одягнув свій звичайний робочий одяг: сорочку з комірцем, світло-коричневу жилетку і тонку чорну краватку для завершення ансамблю.

- Перепрошую, що змусив вас чекати, Ваша Високосте, - сказав Бастіон, коли повернувся до вітальні.

Селестія підвела погляд зі свого місця на дивані Бастіона, який був якраз достатньо великим, щоб витримати її великий зріст.

- Не вибачайся, Бастіоне. Зазвичай я не турбую тебе вдома, та ще й так пізно, але мені було цікаво, як просуваються справи з розшифровкою заклинання.

- Просувається, але повільно, - відповів Бастіон, вмощуючись у м'яке крісло. - Єдинороги використовували кілька дуже давніх форм магії, про які збереглося не багато записів. Просочені олією порошки, які вони спалювали, походили з магії зебр. Ми також знайшли записи про те, як єдинороги використовували таємничі малюнки, щоб спрямовувати потік магії, але немає жодної книги, яка б описувала, як працюють такі магічні лінії. - Бастіон втомлено зітхнув і провів копитом по гриві. - Справи, безсумнівно, йшли б краще, якби ми змогли отримати якусь інформацію від сектантів. Ваші охоронці змогли розговорити когось із них?

- Ні, - визнала Селестія, похитавши головою.- Культисти, яких ми заарештували, виявилися дуже вольовими. Слідчі не змогли переконати жодного з цих поні видати жодної нової інформації.

- Тоді мені шкода, принцесо, але боюся, що моя команда робить все, що може, враховуючи, що ми маємо справу з втраченими знаннями.

- Ну... "цілеспрямовано приховують" може бути більш точним висловом, - розмірковувала Селестия вголос.

- Принцесо? - запитав Бастіон, піднявши брову.

- Бастіоне, я хочу, щоб завтра вранці ти перевів свою команду з головної бібліотеки замку до королівського архіву. Я вже домовилася, щоб твоя команда мала повний доступ до всього, що там є, включно з крилом Старсвірла Бородатого.

Очі Бастіона розширилися. - Принцесо, архіви охороняють найціннішу літературу в Еквестрії. Фоліанти стародавніх знань та історій, які ніхто не переглядав століттями.

- Так, але в тому-то й справа. Фоліанти в цій колекції - це останні копії книг і знань, які я хотіла би зберегти, але які не доступні для всієї Еквестрії. У деяких з цих книг міститься дуже потужна магія: заклинання, які, якщо їх спробують застосувати поні, які не до кінця їх розуміють, можуть мати жахливі наслідки. Однак деякі з цих книг описують таємну магію, на якій ґрунтуються заклинання культу. Вони, безсумнівно, допоможуть твоїй команді швидше зрозуміти закляття.

Бастіон кивнув з розумінням, відчуваючи вагу цього нового привілею. - Першим ділом вранці ми вирушимо до архіву.

- Добре, - сказала Селестия. Крихітна посмішка намагалася з'явитися на її губах, але серйозність ситуації змусила її зів'янути, як рослину, позбавлену води. - Є ще одна річ, Бастіон.

- Так, Ваша Високість?

- Я не хочу відволікати твою команду від з'ясування призначення заклинання, але мушу попросити, щоб ти також почав розслідувати, що воно зробило.

- Що воно зробило? - розгублено перепитав Бастіон.

Селестія кивнула лише головою, перш ніж піднятися зі свого місця. - Так, бачиш, культ вже накладав закляття, коли я прибула з охоронцями. Я змогла зупинити закляття, перервати його, але тепер я боюся того, що вони встигли зробити до мого прибуття.

Бастіон також підвівся зі свого місця і почав слідувати за Селестією, коли вона рушила до вхідних дверей. - Це дуже теоретична галузь магії, принцесо. Відомо, що неповні заклинання можуть робити різні речі, а деякі ніколи не роблять одне й те саме двічі.

- Мені це добре відомо, але я вірю в тебе, Бастіоне. Зрештою, ти найбільший розум у галузі теоретичної магії в школі.

Бастіон не міг не почервоніти і схилив голову. - Ви мені лестите, принцесо.

- Я не маю звички лестити, Бастіоне; я лише роблю компліменти, на які заслуговують поні, - поправила Селестія, відчиняючи вхідні двері легким помахом чарівної палички. - А тепер я краще піду. Не хотілося б більше нав'язуватися.

- Ви ніколи не нав'язуєтесь, принцесо... хоча, все це не здається дуже нагальним. Можу я запитати, чому ви вирішили, що це не може почекати до ранку?

Селестія зупинилася біля дверей, вже виставивши одне копито назовні, і подивилася через плече на Бастіона. - Я щойно зрозуміла, що не надавала вашій команді матеріалів, необхідних для швидкого аналізу цього закляття, і... я також усвідомила сьогодні ввечері, що швидкість у цій справі має першочергове значення.