ярчук

засніжені стежки несуть таємниці,

запрошують тихо ступити на них.

люди спішать зачинити всі вікна —

подейкують, біси спускаються в ніч.

як тільки тьмяною вуаллю затягне

холодні ліси і будинків дахи,

на вулицях чується тихе скуління —

візерунки тіней заграють зі свічей.

місцевих дітей цим повір'ям лякають;

і шепіт глухий «стережись вечорів»

у кожній родині за столом лунає —

немає сміливців розвіяти міф.

сніжинки пухнасті лягають спокійно

на чорну, як смоль, створінь грізних шерсть,

і вищир слизьких від отрути зубів,

блискучих на світлі, вітає всіх жертв.

гарчання вібрує напруженим горлом,

сліди на снігу шлях додому вкладуть.

щоночі ярчук патрулює кордоном

села, захищаючи спокій живих.

вся нечисть ховається в темних кутах,

є ризик великий попастися псу —

назначений захисником цього краю,

він стереже кожну землі версту.

і часто ж бува — наречеш ти нечистим

того, хто здається всім спільником зла,

та глибше у речі дивитися варто,

бо зрештою, власну пітьму ми плекаймо сповна.

—

ярчук — міфічна істота в українських народних повір'ях — пес з вовчими іклами, якого боїться нечиста сила — відьми, чаклуни, можливо навіть диявол.