Виправдання жорстокості

У сутінках машина Захара з'їхала з відносно гладкого асфальту на лісову грунтовку. Захар впевнено вів машину крізь сутінки, які тут, у лісі, були набагато щільніші, ніж на відкритій місцевості. Потім він натиснув на гальма і заглушив мотор.

Ми обидва вилізли з машини і підійшли до багажника. Сутінки практично змінилися темрявою, з усіх боків чулося стрекотіння цвіркунів. У лісі панував м'який аромат соснової кори та смоли.

Після того, як ми натягнули балаклави, Захар відкрив кришку багажника, але Сухий все ще не рухався. Його обличчя було перемазане слиною. Захар почав смикати його, і він нарешті розплющив свої очі. Заплющив їх, знову розплющив. Потім він повільно підвівся з порожнім поглядом. Млявий і апатичний, Сухий зараз сам виглядав як один із його клієнтів, який отримав свій дозняк і йому було глибоко начхати на все інше.

Нам потрібно було, щоб він якнайшвидше отямився від снодійного, влитого йому через вену, тому вирішили прискорити процес. Захар нахилився і сунув руку під пахву Сухого. Я зробив те саме з іншого боку. Потім ми ривком стягнули його на землю.

Сухий з розмаху впав в купку опалих соснових голок. Це допомогло. Я бачив, що його мозок прочистився, бо з його рота полилися грубі образи. Коли він дійшов до "їбучі членосмоки", ми з Захаром знову схопили його під пахви та поставили навколішки. Сухий не чинив опір, канали зв'язку між мозком і м'язами ще не відкрилися. До його правої щоки, яка була вологою від слини, прилипло кілька соснових голок.

- Ви ким себе вважаєте?! - волав Сухий. - Ви, бляха, злоїбучі підари! Дізнаюся, де ви живете, та шиї зверну!

Захар, ніяк не реагуючи на образи Сухого, зайшов йому за спину.

- Чому б тобі не розв'язати мене і не вийти віч-на-віч? - запитав Сухий, коли Захар завмер за його спиною. - Чи ти боїшся, що я надеру тобі сраку?

Захар проігнорував це, з-за спини Сухого він сказав:

- Ну що ж, настав час починати.

І тут він схопив Сухого за світле волосся і приставив до горла ніж, показавши, що налаштований серйозно.

- Я просто пожартував, бляха, - тон Сухого різко змінився. - Без образ, чуваки...

Він тільки зараз усвідомив: над нами влади у нього немає. Він звик, що клієнти з усією належною повагою ставилися до його статуту Суворого Баришника. Вони готові були стерпіти будь-які наїзди та образи з його боку, бо залежали від нього. Або як сказав Захар: "Вони могли б набити собі рота його гівном, аби отримати те, що їм потрібно". Але для нас він означав не більше ніж клоп, якого можна було легко розчавити, і зараз Сухий це розумів.

Нарешті тепер він міг слухати. І тоді Захар чітко та ясно сказав Сухому, щоб він перестав продавати речовини, які затуманюють розум та знищують тіло, і став на правильний шлях. "Або ти можеш здохнути прямо зараз", - сказав Захар.

- Слово честі, не буду більше лайном цим торгувати, - верескнув Сухий. - Зав'яжу, святий хрест!

- Чому я тобі не вірю?

- Та присягаюсь, не буду більше! Бля буду!

Пізніше на кухні в мене вдома Захар сказав:

- Розумієш, ця думка виникла у мене після того, як ми допомогли Соломії позбутися того виродка. Я більше не хотів залишатись осторонь і байдуже спостерігати, а вирішив рішуче діяти.

Переді мною на кухонному столі було кілька ампул з розчином снодійного. Я брав кожну ампулу і підносив ближче до очей, щоб подивитися чи не змінив розчин свій колір, і струшував, щоб побачити чи не з'явився каламутний осад. Тому що навіть при збереженні терміну придатності - все це могло бути вкрай небезпечно.

- Тоді у мене і з'явилася мета. - Захар дивився на мене через залиту сонцем кухню. - Тепер я знав, що маю робити. Я також знав, що це буде нелегко.

Захар зміг захопити мене своєю ідеєю, тому що ми з ним були схожі. У нас обох було непорушне відчуття справедливості. А ще тому, що я завжди готовий був допомагати тим, хто потребував допомоги.

- Може, хоча б це виправдає моє існування на цій землі, - задумливо промовив Захар.

Перенесемося назад у ліс, де Сухий стояв навколішки серед опалих голок і обломлених гілок з опущеною головою, тихий і спокійний.

Коли машина Захара почала здавати назад, я подивився крізь лобове скло на згорблену спину Сухого, щиро сподіваючись, що наочний урок Захара він таки засвоїв, хоча десь у глибині душі я все ж таки сумнівався в подібній можливості.